Парламентська косметика

3507 0

Президентський і парламентський законопроекти про внесення змін у Конституцію України взаємодоповнюють один одного, і можна було б вийти на єдину редакцію документа за умови домовленості про вилучення деяких елементів, котрі неоднозначно трактуються.

Парламентський проект закону про конституційні зміни з’явився перед політичним міжсезонням, і у законодавців немає часу на доробку і виправлення недоліків. Таким чином, і парламентська, і президентська моделі державної реконструкції в ідеологічному контексті виявилися протипоставлені одна одній і, не виключено, не будуть схвалені Конституційним Судом. Власне, з цієї установи й можна розпочати аналіз парламентського законопроекту, котрий містить надзвичайно цікаве положення, таке, що якщо й не ставить Верховну Раду на рівень з «єдиним органом конституційної юрисдикції України» (так Основний Закон визначає КС), то наближує її до нього, оскільки до повноважень ВР пропонується віднести тлумачення законів (ст. 85, п.3). За КС же планується залишити лише право офіційного тлумачення Конституції й «надання висновку на законопроект про внесення змін у Конституцію України». Тут явно проглядається прихований конфлікт між усіма гілками влади, дві з яких (виконавча й судова) фактично позбавляються можливості апелювати до третейської інстанції. Верховна Рада може як завгодно, виходячи навіть із кон’юнктурних міркувань, витлумачити будь-який прийнятий нею ж закон і виступити істиною в останній інстанції, що в свою чергу схоже на спробу колективної узурпації влади. Слід також враховувати, що сам механізм тлумачення не прописаний — буде цей процес відбуватися на пленарних засіданнях ВР чи в парламентських комітетах, скільки голосів повинне набрати тлумачення, щоб вважатися правильним, як воно буде оформлятися юридично і т.п. Насторожує і спрямованість на посилення ролі парламентських комітетів. Положення про те, що вони «здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України», пропонується доповнити такою фразою: «...і за дорученням Верховної Ради України здійснюють контроль за виконанням законів і постанов Верховної Ради України». Тобто знову маємо справу зі спробою дублювання і підміни повноважень органів судової влади і правоохоронних структур, котрі покликані контролювати виконання законів і класти край їхньому порушенню. У більш широкому контексті можна говорити про те, що парламентським комітетам наказується взяти на себе функції уряду, у зв’язку з чим Верховна Рада ризикує перетворитися на «парламент міністрів». Не менш суперечливим є і бажання авторів документа позбавити парламентський регламент статусу закону — законодавці пропонують із фрази «організація і порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України і законом про регламент Верховної Ради України» (ст. 82 КУ) викинути слова «організація» і «закон», залишивши регламенту статус внутрішньокорпоративного документа, котрий легко можна видозмінювати під впливом будь-яких факторів, у т.ч. і тієї ж кон’юнктури. В результаті подібних нововведень істотно виникає ризик непомітної трансформації ВР із представницького органу в якусь «державу в державі», котра живе за своїми внутрішніми правилами і не піддається юридичному контролю ззовні. Звернемо увагу ще на один надзвичайно цікавий момент, відповідно до якого до компетенції парламенту відноситься також створення й ліквідація адміністративно-територіальних одиниць (ст. 85, п. 29), тоді як сьогодні це право обмежується встановленням і змінами кордонів районів і міст, віднесенням населених пунктів до певної категорії, найменуванням і перейменуванням населених пунктів. Монополізація впливу на адміністративно-територіальний розподіл держави дає можливість Верховній Раді здійснювати різноманітні маніпуляції з виборчими округами, що за умови домінування якоїсь однієї політичної сили в парламенті може мати дуже негативні наслідки для держави й суспільства. На жаль, позитив (у законопроекті присутня ціла низка актуальних і своєчасних положень) нівелюється загальною суперечливістю документа, який явно слабенький для того, щоб претендувати на визначення знакового і реформаторського. Тимчасова парламентська конституційна комісія, швидше, намагалася провести косметичний ремонт політичної системи країни, проте дещо перестаралася і, ремонтуючи одні проріхи, водночас розширила (а то й наново створила) інші.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також