Зараз, під час весняного авітамінозу, ми радіємо кожному зеленому паростку. Підвіконня городян заставлені цибулею, що проростає. На ура зустрічається на вулиці кожен новий листочок і квіточка на деревах. І так нестерпно тягне на все зелене: хочеться похрумтіти свіжою дорогою капустою, а якщо додати до неї водянистий тепличний огірок — то взагалі блаженство. До того ж Великий піст, і почався останній, найсуворіший тиждень.
«Бур’ян салатний» Пам’ятається, у пору перших кулінарних досвідів спробувала замість щавлю в традиційний щавлевий борщ кинути ошпарену і дрібно порізану молоду кропиву. Чудовий вийшов досвід — смак кропиви в борщі приблизно такий же, як і в щавлю. Якщо хтось любить кисліше, може додати трохи оцту. Але от жувати травичку в сирому вигляді, як коровка, не доводилося. У визначенні кульбаби в сучасному енциклопедичному словнику написано, що ця рослина лікувальна — жовчогінний і проносний засіб, а відвар з її коріння збуджує апетит. Молоде листя вживають у салат, а підсмажене коріння цілком може заміняти каву. Значить, їсти можна. Розпитавши знайомих господинь, знайшла жінку, яка вже довгий час готує для себе і сім’ї салати з кульбаби. Марина Семенівна вже на пенсії, живе в Києві на Оболоні, має невеличку дачу під Фастовом. Звідти навесні й привозить молоде листя подорожника, лопуха, пастухової сумки і кульбаби — «бур’ян» загалом. Так її чоловік охрестив усю зелень, з якої вона робить свіжі салати. Щоправда, спочатку Марина Семенівна йому не зізнавалася, з чого зроблені чудові зелені салати, заправлені сметаною, майонезом або соняшниковою олією. Щоб замаскувати специфічний присмак «підніжної зелені», вона додає ріпчасту і молоду цибулю, часник, перець, збризкує яблучним оцтом. Чоловік вже звик, хоча і посміюється. Це ж треба, говорить, як за зеленню скучили — по весні, майже як кролики, траву жуємо. До речі, діти до зелених салатів з трави ставляться чудово. В одних знайомих дитина «присадила» всю сім’ю на кульбаби — хлопчик десь почув, сам перший раз приготував, і тепер всі їдять.
У Ботсад по кульбаби Наслухавшись розповідей про користь молодої зелені, вирішила і собі спробувати. Кульбабки ж — ось вони, вздовж дороги цвітуть. Але саме ці вживати ніхто не радить — мало що там на них осіло разом з автомобільними вихлопами. Вечірній похід по парку виявився безрезультатним. Вдень, звичайно, знайти легше — за жовтими шапочками, а відразу після заходу вони «ховаються». Громадяни, які гуляють, побачивши, як я уважно вдивляюся в траву, шепотіли між собою: «Напевно, загубила щось». Довелося перенести пошуки на ранок. У громадян, які вибігли на ранкову пробіжку, мій вид «зарядки», напевно, викликав подив. Зате листя кульбаби за 20 хвилин набралося цілий кульок.
То гірчить чи ні? Сніданок приготувала швидко і потай від чоловіка — а раптом він кульбаби не любить? Перед очима було декілька рецептів, записаних зі слів Марини Семенівни і знайдених у різних куховарських книгах. Але в салатах віддаю перевагу імпровізувати, тому, не дотримуючись суворо ваги (ну як це — зважити 75 г петрушки?), вирішила приготувати щось особливе. Спочатку кинула листя на 20 хвилин відкисати у солоній воді — щоб гіркота пішла. Промивши перевареною водою, дрібно нарізала, додала зелень петрушки й окропу, декілька яєць, пару невеличких огірків, посолила і полила сметаною. Спробувала. Трохи, здається, гірчило. Випробування на чоловіку пройшли успішно. Він наминав за обидві щоки зелений салат разом з вівсянкою і на запитання «Як сніданок?» щось задоволено промукав. А я все намагалася розпробувати: гірчить чи не гірчить. Коли на дні салатниці залишилося кілька ложок, чоловік тільки запитав: — Ніколи не їв салат із щавлю. Де рецепт взяла? Довелося зізнаватися у своєму експерименті. Словом, спільно дійшли висновку: якщо не попереджати, що в салаті нарізана звичайна кульбаба, то ніхто і не здогадається.
