Марс може бути колонізований за розумною ціною лише за умови, що це буде поїздка в один кінець, якщо астронавти там залишаться і не повернуться назад. У цьому випадку витрати на експедицію скоротяться вдвічі, а це дуже суттєва економія навіть для астрономічного американського бюджету. Таку думку висловив австралійський вчений Пол Дейвіс з Центру астробіології, автор книги «П’яте диво: дослідження про походження і цінність життя».
Всі — на Марс! Той, хто полетить на Марс, пише Дейвіс, більше не повернеться на Землю. Пальне для польоту і повернення коштуватиме дуже дорого, вся експедиція обійдеться в 750 млрд. доларів. Воістину астрономічна сума. І її можна зменшити вдвічі, якщо астронавтів не потрібно буде повертати на Землю. Група вчених або астронавтів, доставлених на Марс разом із високотехнологічною апаратурою і невеличким ядерним реактором, зможе виробляти кисень, воду і їжу. Кожні два роки, коли Марс буде опинятися на потрібній орбіті, NASA зможе поповнювати запаси «колоністів» і доставляти нових астронавтів: лише в такий спосіб можна буде підтримувати існування людей на Марсі. Вчений вважає, що американське космічне агентство таємно вже оцінювало таку можливість. «Мені стало відомо від одного американського вченого, — пише Дейвіс, — що його готували для польоту на Місяць в один кінець ще до початку реалізації програми «Аполлон». Дейвіс підкреслив, що історія досліджень — це історія героїчних жертв. «Я працюю з молодими людьми, готовими вирушити на Марс навіть за таких умов, — уточнив вчений, — але розумніше було б посилати доросліших людей, які вже прожили більшу частину свого життя». Менша в порівнянні із земною сила тяжіння на Марсі, сильна радіація, вороже навколишнє середовище, відсутність медичної допомоги справлять негативний вплив на здоров’я. Проте перші дослідники Марса не будуть кинуті напризволяще, навпаки, вони закладуть основу для створення колонії. Стаття вченого стверджує, що найголовнішою перешкодою на шляху підкорення Марса в 2030 році, через 15 років після створення бази на Місяці, стане вартість експерименту. Президент Буш не назвав точної суми, він виділив 12 мільярдів доларів на дослідження, які будуть проводитися в найближчі п’ять років. Але його батько, який у 1989 році запропонував здійснити висадку на Червону планету в 2019 році, підрахував, що на це буде потрібно 400 мільярдів доларів, а в NASA говорять про 750 мільярдів. Рішенням може стати міжнародна експедиція. З австралійським вченим згоден професор Джим Датор з Інституту вивчення альтернативних варіантів розвитку майбутнього. Рано чи пізно, говорить Датор, людство покине Землю. «Думаю, ми вирушимо на Марс у найближчі 30-50 років. Марс дуже далеко, і мені важко уявити, що людство здатне винайти спосіб швидко добратися до нього і повернутися на Землю. Такі польоти не можуть бути регулярними, так що людям там доведеться залишитися», — стверджує Датор.
Місце Марса в поп-культурі може змінитися Марсіани нападали на Землю, намагалися вкрасти наше повітря, побили мультиплікаційного кролика Багза Банні, а якось навіть викрали Санта-Клауса. Навіть якщо американський Spirit виявить на Марсі докази існування мікроскопічних організмів, ми вже впевнені, що на Червоній планеті немає озброєних смертельними променями інопланетян на зразок тих, що були у фільмі «Марс атакує». Проте протягом десятиліть наш планетарний сусід відігравав дуже суттєву роль у земній поп-культурі. «Марс — це місце, куди ми направили наші страхи, наші побоювання, наші мрії і наші надії, — зауважив у 1997 році астроном Джон Мослі. — Марс — це не лише планета. Це ще й символ». Традиційно Марс був символом чужого, темного, невідомого. За даними Девіда Кетлінга, вченого науково-космічного відділу Дослідницького центру НАСА і творця декількох чудових сторінок про Марс в Інтернеті, про життя на цій планеті вперше задумався ще в 1698 році голландський фізик і астроном Крістіан Гюйгенс. Ця планета була відома людям з древніх часів. Греки називали її Арес на честь свого бога війни. А Марсом на честь свого бога війни цю планету назвали римляни. Наукове вивчення Марса почалося в XIX сторіччі. У 1877 році італійський астроном Джованні Сіапареллі виявив на поверхні Марса «канали», і багато людей вирішили, що на цій планеті є життя. У тому ж році були відкриті два супутники Марса, Фобос (Страх) і Деймос (Жах), названі так на честь двох синів Ареса й Афродіти, грецької богині кохання. До 1960-х вважалося, що мешканці Марса — злі істоти. У Герберта Уеллса у «Війні світів», а також у кількох науково-фантастичних фільмах марсіани постійно нападали на Землю. «Якщо ви послухаєте старі радіозаписи або почитаєте наукову фантастику початку XX сторіччя, то побачите, що інопланетні загарбники завжди з’являлися з Марса», — зазначає Роберт Томпсон з центру вивчення телебачення і поп-культури при Сиракузькому університеті. Вторгнення марсіан, звісно ж, уособлювали вічні питання: імміграцію, расові відносини і, звісно, червону загрозу комунізму. Проте в деяких роботах ця ідея була перевернута з ніг на голову, і агресором стало людство. Наприклад, у «Марсіанських хроніках» Рея Бредбері (1951) люди колонізують Марс і завдають планеті жахливої шкоди. Роберт Хайнлайн у книзі «Чужак у чужій землі» (1961) розповідає історію дитини, вихованої марсіанами, які досягли вищого рівня духовного розвитку порівняно з людьми. В міру розробок космічних програм Марс перестав здаватися таким ворожим. У середині 1960-х з’явилася комедія «Мій улюблений марсіанин». А після цього кіно і телебачення переключили увагу на віддаленіші світи й галактики. За словами Томпсона, тепер Марс вважається мало не антикваріатом. «В еру «Зоряних війн» і «Секретних матеріалів» Марс виглядає як передмістя Землі, — зазначає він. — Його дні як якоїсь міфічної території пройшли. Тепер він знову прокладає собі шлях у наші серця, але вже як реальне місце». Якщо судити за фотографіями із Spirit, на Марсі суцільна курява й самотність. Проте якщо ці картинки справді захоплюють нашу уяву, якщо оголошене Бушем поновлення космічної програми змушує серце битися сильніше, тоді поп-культура може породити нові образи. «Місце Марса в поп-культурі може змінитися, — говорить Томпсон. — Тепер він достатньо близький для цього».
