Під час окупації нацистами Рівного на Театральній площі вішали підпільників. Згодом схоже робила й радянська влада, щоб залякати людей.
Одна з таких показових страт відбулася 4 січня 1944 року, повідомляє ICTV. Дату страти було вибрано не випадково, адже через три дні православні відзначали Різдво Христове. А отже, будуть заповнені храми і люди передаватимуть страшну звістку.
До страти було засуджено вісьмох членів ОУН-УПА, яких радянська влада намагалася зробити «бандитами».
Цю історію досліджував рівненський історик Андрій Жив’юк. Той опрацював розсекречені документи СБУ.
Всього обвинувачених у справі, яких органи НКВД прозвали “групою Верещаки”, було десять осіб: Степан Трофимчук, Анатолій Зайчиков, Володимир Логвинович, Олексій Кирилюк, Олександр Грицюк, Микола Слободюк, Василь Слободюк, Василь Подолець, Яків Слободюк, Лаврентій Катеринчук.
– Там повна солянка. Тобто, з тих восьми осіб, які були повішені, а двоє – відправлені на каторжні роботи, це були різні люди, яких об’єднали в одну справу та судили. На виконання цього указу, наприкінці 1944-го було створено виїзні сесії військової колегії Верховного суду СРСР, – розповів кандидат історичних наук Андрій Жив’юк.
Перших вісьмох осіб засудили до смертної кари, двох останніх – до заслання на каторжні роботи на 20 років із конфіскацією майна. Не всі засуджені були українцями за національністю. Один із страчених членів УПА Зайчиков – росіянин, родом із Ростовської області.
Їх арештували у березні-квітні та травні-червні 1944 року. Чотирьох було затримано під час проведення «операції» в селі Дядьковичі Рівненського району начальником кримінального відділу області Зінченком. Арешт оформили пізніше, 14 квітня, адже самі енкаведисти у документах зазначили, що ордер не виписувався через відсутність бланків.
Із документів відомо, що Зінченка незадовго після арешту партизанів, а саме 17 квітня, ліквідували бійці УПА в районі того ж села, де відбулося затримання ним упівців. Протоколи арешту членів УПА нібито були втрачені. У довідці йдеться, що їх у енкаведиста вилучили бійці УПА після його ліквідації.
Радянське слідство, щоб звинуватити членів УПА у «злочинах» приписало їм велику кількість нібито страчених цивільних у таких селах, як Пересопниця, Дядьковичі, Верхівськ, Ясениничі та інших населених пунктах Рівненського району.
Так, у справі є акт, складений у селі Дядьковичі 17 червня 1944 року про вилучення з криниці на закинутій садибі поляка Куровського тіла п’яти людей. Органи НКВД зробили висновок, що це були трупи «замучених оунівськими бандитами радянських людей». З іншого боку, у тій же місцевості діяли радянські партизани та псевдозагони УПА, які складалися з переодягнутих енкаведистів.
– По Дядьковичах, що фігурує у цій справі Трофимчука та інших, це абсолютно немає до них жодного стосунку. Це просто притягнуто за вуха. Говорити 100%, хто саме причетний до тих убивств, однозначно не можна, найімовірніше, за ними стоїть радянська сторона. Вона дуже добре знала обставини. Щоб з’ясувати всі деталі, треба багато часу, часом роки: щоб не було воєнного стану, щоб обставини сприяли повному розслідуванню. Це все так швидко неможливо встановити, а вони миттю все визначили і знали. Це наводить на роздуми. Але ці хлопці, страчені в Рівному, до того взагалі жодного стосунку не мали, – розповів Жив’юк.
Він також розповів, що Трофимчук був глибоко віруючою людиною, який належав до української євангелівської реформованої церкви. І ще у міжвоєнний період був її ревним прихожанином.
– Він пішов зі зброєю в руках воювати за Україну, попри те, що все ж у вірянина заповідь не вбий – на першому місці. Але Трофимчук вважав, що тут інша ситуація, бо треба захищати себе, свій дім, своїх рідних. Ворога зі зброєю нищити – це одне, а вбивати ні в чому не винних людей – це зовсім інше. Це їхні методи (Москви, – Ред.), вони їх застосовували, а потім приписували іншим. Роблять вони це зараз, робили й тоді, – наголошує історик.
Ба більше, в обвинувальному висновку немає хоча б одного прізвища людини, яку, за свідченням НКВД, нібито вбив хтось із восьми страчених. У справі багато невідповідностей, зокрема, цифри про нібито кількість вбитих членами УПА місцевих жителів – різняться.
Так, у листі до диктатора Сталіна від 15 травня 1944 року з проханням про організацію показові судових процесів у Рівному Микита Хрущов згадав трьох засуджених. У ньому він пише, що Грицюк нібито вбив 26 людей, Слободюк М. – 13, а Слободюк В. – 15. Вже пізніше, на суді, Грицюк скаже цифру 28, а Слободюк М. – 17. У вироку суду цифри також інші – Слободюк М. нібито вбив 18, а Слободюк В. – 7 осіб.
Такі показові страти відбувалися за лобіювання тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова. Той постійно здійснював робочі візити на західну частину України та регулярно інформував Сталіна про необхідність посилення репресій проти учасників українського національно-визвольного руху.
В одному з таких документів він зазначав, що з 28 жовтня до 5 листопада 1944 року був у Львові, районах Львівської області та Рівному, “де ознайомився зі станами боротьби українсько-німецьких націоналістів”. Він написав, що вважає за необхідне запровадити військово-польові суди при військах НКВД.
