”Якби брату поставили правильний діагноз і вчасно зробили кардіограму, то, можливо, він залишився б живий. Але, на жаль, він потрапив у лікарню перед вихідними і не одразу — до професіоналів», — так вважає рівнянка Галина Бордюженко. Її брат, 69-річний викладач Міжнародного економіко-гуманітарного університету Василь Шевчук, помер у міській лікарні Рівного.
— В той злощасний четвер брат повертався з університету, - розповіла п. Бордюженко. — Зайшов у магазин по хліб і раптом впав, знепритомнів. Викликана працівниками магазину швидка допомога доставила його у лікарню. З діагнозом передінсультний стан його госпіталізували в реанімаційну палату неврологічного відділення, призначивши наступного дня на підтвердження діагнозу зробити комп’ютерну томографію. Артеріальний тиск у Василя на момент поступлення у лікарню був 110 на 80. У палаті, куди поклали брата, лежало 12 тяжких хворих з інсультом. У ній, я вважаю, навіть здорова людина захворіє, не кажучи вже про хворого, — тяжке сперте повітря, бо палату не провітрюють, щоб не простудити пацієнтів. Крім цього, з палати щодня виносять покійників. Побачивши це, ми просили виділити Василю окрему палату. Готові були навіть заплатити за це гроші. Але нам сказали, «хай лежить з усіма, бо тут є нагляд медсестри», а коли він буде окремо, то, мовляв, «хто там до нього буде заходити». Ми вирішили, що питання про окрему палату поставимо, коли повернеться з Польщі братова дружина (вона поїхала туди до дітей). Брат намагався жартувати, казав: «Я — не хворий, везіть мене додому». І скаржився лише на біль у легенях. Наступного дня йому зробили всі аналізи і комп’ютерну томографію. Вона не підтвердила інсульту. В цей же день приїхала братова дружина. Вона привезла всі братові попередні кардіограми, оскільки він був сердечником, і записи про попередні призначення медиків. Але лікуючий лікар навіть на це не глянула. Брата направили ще й на флюорографію, бо заввідділення сказав: «Це у вас легені болять, адже ви — курець». Брату призначили крапельниці, щоб лікувати інсульт, і щодня «накачували» рідинними медпрепаратами. При цьому не призначали сечогінних. І Василь чотири дні не ходив у туалет, що для сердечника, як пояснили мені потім, — кінець. В суботу брату стало гірше. Він почав задихатися і ще більше скаржився на біль у легенях. Медсестри, бачачи його страждання, радили нам везти Василя в реанімаційне відділення. Його дружина викликала знайомого кардіолога з відділення кардіології, і черговий лікар викликала кардіолога з реанімаційного відділення. Коли вони побачили, в якому стані Василь, то вжахнулися. Попросили показати зроблену в лікарні при поступленні кардіограму, але її не виявилося, бо такого обстеження Василю не робили. Знайомий кардіолог сказав, що у брата проблеми з серцем. «У нього вже синюшне обличчя. Ви що, не бачите? Чому він лежить не на ліжку з підвищенням, як для таких хворих? — звернувся лікар до завідувача неврологічного відділення. — Пацієнту терміново потрібен кисень». Через якийсь час у палату прийшла медсестра і до брата: «Пішли на кисень». А він не може піднятися вже. Я вирішила зачекати, доки той кисень підготують, а за 20 хвилин приходить та ж медсестра і каже, що кисню немає. Ми кажемо, що купимо кисень. Але нам відповідають, що його не можна підключити, бо вибухне. Ми в шоці від того, що в реанімаційній палаті не можуть підключити кисень. Просимо: викликайте тоді реанімаційний автомобіль. Врешті, десь знайшли кисень. Брата садять на жорсткий стілець, кладуть на ніс кисневу маску: «Дихай». А він від болю аж втричі згорбився. Медсестра пояснює, що цей кисень поганий, неякісний. Брату гіршає. А вночі у нього сталася перша зупинка дихання. У понеділок заввідділення взяв з нас гроші за те, щоб перевести брата до окремої палати. Але після того як ми наробили галасу, підняли кардіологів, він їх повернув. В цей же день до брата скликали консиліум. Заввідділення забігав, шукаючи кондиціонер, бо, мовляв, як же шість кардіологів помістяться у палаті і чим дихатимуть! Кондиціонер таки перед їхнім приходом з’явився. Ці кардіологи після огляду брата сказали, що він у вкрай тяжкому стані й що у нього ішемічна хвороба серця. Після цього Василя перевели до першого реанімаційного відділення. Лише в цей день брату нарешті зробили й кардіограму, яка підтвердила діагноз кардіологів. У реанімаційному відділенні нам сказали, що брата можна було б врятувати, якби він зразу потрапив до них. Ось тут ми були вражені чуйністю медиків і їхнім професіоналізмом. Але, на жаль, допомагати вже було пізно. Лікарі боролися за життя брата до останнього, але до вечора він помер. Коли ми забирали тіло, лікар з реанімаційного відділення радив зробити розтин. Але ми відмовилися, бо все одно вже брата не повернеш. Але, можливо, розповідь про те, як лікували мого брата у неврологічному відділенні, врятує інших пацієнтів від загибелі. Адже вважаю, що завідувача неврологічного відділення та лікуючого лікаря брата не можна назвати професіоналами. Вони безсоромно беруть гроші з родичів пацієнтів, не надаючи належної допомоги. Дуже прикро, але впевнена, що документи про лікування мого брата у неврологічному відділенні вже підробили, і довести, що діагноз був поставлений неправильно і лікування призначали не те, що потрібно, буде неможливо. Тому не знаю, чи звертатимуся зі скаргами в інші інстанції. Тим паче, що коли ми забирали тіло, нам сказали написати заяву про те, що ми не маємо претензій до лікування брата. Заступник головного лікаря міської лікарні Володимир Черниш: — Родичі померлого написали заяву про те, що не мають претензій до догляду і лікування Василя Шевчука і погоджуються з діагнозом. Тому немає сенсу про це все говорити. Кардіограму хворому було зроблено ще в перший день перебування в лікарні, її робили навіть двічі. В історії хвороби не бачу жодного недоліка в лікуванні. Якщо у родичів є претензії, хай звертаються до мене чи пишуть скарги, тоді будемо розбиратися. Який був діагноз у пацієнта — не маю права казати, бо це — лікарська таємниця, і розкрити її можу лише з дозволу родичів. Щодо переповненої палати, то, звісно, у нас є така проблема, особливо восени. Так, у відділенні судинної неврології нині на 60 ліжках лежать 75 пацієнтів, а загалом у лікарні 1000 пацієнтів на 805 ліжках. Відповідно, виділити окрему палату хворому на той момент не могли, бо вона була зайнята. Крім цього, окремо кладемо лише пацієнтів, які перебувають у задовільному стані, а не тяжких. І перевагу на перебування у такій палаті надаємо спонсорам, які робили у ній ремонт, та їхнім родичам. Перебування в окремій палаті у нас безкоштовне. Тож якщо з родичів покійного брали за це гроші, хай звертаються у правоохоронні органи.
