Як тільки літо минуло, з хати краще не виходити. Поки ще тепло без опалення і не відключають електрику, можна сидіти біля телевізора і радіти, як той лікар, що казав хворому: дуже добре, дуже добре, що у мене такого нема. Підводні човни у нас не тонуть, автомобілі біля мечетей не вибухають з людськими жертвами... Нашої заслуги в цьому немає, бо моря Баренцевого за Квасиловом не видно, а найближча мечеть навіть і не знаю де.
Як тільки літо минуло, з хати краще не виходити. Поки ще тепло без опалення і не відключають електрику, можна сидіти біля телевізора і радіти, як той лікар, що казав хворому: дуже добре, дуже добре, що у мене такого нема. Підводні човни у нас не тонуть, автомобілі біля мечетей не вибухають з людськими жертвами... Нашої заслуги в цьому немає, бо моря Баренцевого за Квасиловом не видно, а найближча мечеть навіть і не знаю де. Мусульмани з базару від цього не дуже страждають. У них з цим просто — подивився у бік священного міста Мекка (приблизно в сторону того ж Квасилова), роззувся, розстелив килимочок і маєш храм просто неба. Аллах акбар і так далі. Нам роззуватися не те що не треба, а просто не рекомендується. Тільки перед власним ліжком. На вулиці обережним треба бути, щоб не вступити у щось, особливо ввечері. Після чергового ювілею центр міста знову схожий вечорами на смітник. Нам пояснюють, що двірники прибирають зранку, а до вечора сміття набирається знову. І для кого таке пояснення? Це все одно якби увечері в гості, в театр чи на банкет народ йшов немитий, непричесаний і забрьоханий у грязюку. А що? Зранку вмивався, а зараз вечір. І на місто слід дивитися зранку. Тільки не дуже, бо двірники на роботу виходять разом з усіма і метуть просто назустріч. А що вони, не люди? А ввечері можна і не в центрі гуляти, а на околиці розвагу знайти. На спідвей піти, наприклад. Цікавий у нас народ! Як футболісти все програють, то на стадіоні нікого нема. Як мотогонщики останніми приїжджають, то стадіон повний. Кажуть, що мотоцикли у них погані, якби були хороші, то першими б приїжджали. Може й так. Може, мій сусід, якщо його «жигулі» на нову машину поміняти, самого Шумахера обжене. Він такий. Тільки не додумався свою тачку перейменувати в «Україну», як мотогонщики свою команду. Молодці, нічого не скажеш. Дивляться по всьому колишньому Союзу на мотогонки — Україна остання. Хоч у лапках її пиши, хоч без лапок. Розумні, видно, хлопці біля того спідвею крутяться. Почерк знайомий — наобіцяти купу перемог, людей зібрати, а потім послатися на відсутність двигунів. Продовжувати не буду, бо вдома сиджу. Так краще бути гордим за своє місто і дивитися довкіл не самому, а по телевізору. Що Нью-Йорк, що Рівне, все в одному екрані. І ми нічим не гірші. За кількістю пам’ятників на квадратний метр ми давно вже той Нью-Йорк обігнали. Ось тільки молодь навколо тих пам’ятників збирається. І не пісні патріотичні співає, а пивом заряджається, словами різними розряджається, інколи фіксуючи їх на пам’ятниках. Почали з міліцією пам’ятники охороняти. І правильно. Біля кожного пам’ятника по цілодобовому міліціонеру. Щоб знати, де ту міліцію шукати в разі чого. Це не означає, що мужній охоронець порядку не втече в разі чого і з-під пам’ятника. Але ж номер його можна буде запам’ятати, в смислі розмір штанів чи взуття. Головне — не виходити на проспект Миру. Там ніби трасу мотокросу з перешкодами готують для міжнародних змагань. Заодно випробовують цю трасу на місцевому населенні. Хай на комусь іншому випробовують. Я таки від телевізора не відійду. Буду через телевізор підтримувати свій понос. Не дивуйтесь, «понос» сербською означає «гордість». Так і кажуть наші брати слов’яни — наш понос. Коли ми таке кажемо, відчуття чомусь дещо інші. А щоб все було гаразд, не відходьте від телевізора. Який би не виник у вас понос, вдома якось зручніше.
