Наскільки мені відомо, в Україні існує так званий класифікатор професій, згідно з яким кожного з тих, хто працює, можна віднести до однієї з тисяч професій, які записані у згаданому «класифікаторі».
Зрозуміло, що життя вносить зміни до цього документа. Людей, чия професія «їздовий», стає все менше, а усяких «програмістів» стає все більше. Але найкращими завжди є і залишаються професії, яких у «класифікаторі» немає. У часи «розвинутого соціалізму» не було професії «торговець», але саме ті, хто у ті часи неофіційно торгував тим, чого не було у магазинах, мали найбільші статки. Була ще така неофіційна професія, як «штучник», представники якої збирали по селах від бабусь замовлення на «кольорові портрети». І ще багато чого було у ті часи. Офіційно представники цих неіснуючих професій десь працювали, аби не вважатися «неробами», бо за «неробство» тоді саджали до тюрми. Футболісти, наприклад, «працювали» у ті часи «інструкторами по спорту». Що змінилося тепер? Яка неіснуюча професія сьогодні є найбільш привабливою для українців? Як на мене, ця професія — «активіст». По кілька разів на день нам повідомляють, що там-то активісти зробили одне, там-то друге, там-то третє… Ну, я людина занудна, тому завжди запитую кореспондентів, які пишуть новини «про активістів», — а ким ці активісти працюють? Бо для того, щоб їздити на протести, щось пікетувати чи блокувати, потрібен насамперед час. А час — це гроші, які за цей час можна або заробити, або ні. Загалом я активістів поважаю. За їхню принциповість та послідовність у їхній боротьбі проти чогось. Але мені цікаво, на що вони, власне, живуть? Колись на це запитання відповідали, що живуть на «трудові заощадження». Приймається. Чому людині, яка чесною працею заробила про запас певну кількість грошей, не присвятити кілька місяців безкорисливим протестам за власний рахунок? Але виникає наступне запитання: якщо ви такі успішні й здатні заробляти багато грошей, то проти чого ви тоді протестуєте? Працювали б і надалі. Собі б заробляли та інших навчали… І були б ми тоді щасливі та багаті! Щось не виходить так думати, правда? Бо ті, кому насправді погано і кому справді немає на що жити, в активісти не йдуть. А коли йдуть, то винятково за гроші, які їм платять «старші активісти». А «старші» де беруть? Скажу вам, що брати дуже навіть є звідки. Можна брати у тих, хто не задоволений чинною владою і хоче на цю владу тиснути, заплативши за це виконавцям «тиску» трохи грошей. Можна брати у численних закордонних фондів, які оплачують найбільш освічених активістів у рамках всіляких «проектів» і «грантів». Там гроші дають тим, хто може не лише стояти, ходити чи штовхатися, а й щось говорити чи писати більш-менш складно. Можна взяти з «громадського бюджету», який наша влада дозволила розкрадати офіційно, на відміну від бюджету звичайного, який розкрадають без допомоги активістів. Цими та іншими способами гроші для «активізму» можна здобувати безкінечно. Аж поки професію «активіст» нарешті не узаконять, занісши до того самого «класифікатора» професій. Цього, наскільки я знаю, поки що не сталося. Тому в кожного з активістів ми можемо запитати: а хто ти, власне, такий, чим займаєшся, на що живеш і за чиї гроші протестуєш? Нормальне запитання. Тому прислухатися до «вимог активістів» пропоную лише після того, як вони дадуть на ці запитання вичерпну відповідь. Або не дадуть, що більш вірогідно. Тоді й слухати їх не варто. Я так думаю.
