І скажете тепер, що у нас парламент поганий? Поки ці двоє один в одного кидаються морально, нардепи наші прожитковий мінімум для народу підняли. Для тих, хто не знає, поясню, що цей мінімум нічого не означає, аж доки не буде прийняте рішення про розмір мінімальної зарплатні. Коли ж це діло приймуть, можливі два варіанти. Перший: через наплив не забезпечених нічим кольорових папірців, тобто наших грошей, почнуть зростати ціни і піде добре нам знайома інфляція у стилі незабутнього Леоніда Макаровича.
І скажете тепер, що у нас парламент поганий? Поки ці двоє один в одного кидаються морально, нардепи наші прожитковий мінімум для народу підняли. Для тих, хто не знає, поясню, що цей мінімум нічого не означає, аж доки не буде прийняте рішення про розмір мінімальної зарплатні. Коли ж це діло приймуть, можливі два варіанти. Перший: через наплив не забезпечених нічим кольорових папірців, тобто наших грошей, почнуть зростати ціни і піде добре нам знайома інфляція у стилі незабутнього Леоніда Макаровича. Другий: якщо додаткові гроші на нові зарплати виявляться «справжніми», то стане ясно, що досі ці гроші безсоромно із бюджету крали, причому невідомо скільки крадуть ще. А загалом термін «прожитковий мінімум» у наших умовах звучить приблизно як термін «вища освіта» у нових університетах, що плодяться із неприродною швидкістю. Не може у нас бути прожиткового мінімуму. Мінімум — це коли немає ні копійки і крутись як хочеш. І крутимось ми, так само, як крутилися наші батьки, влаштовуючи черги за автомобілями при зарплатні 120 рублів, так само, як крутилися наші діди, взагалі не одержуючи в колгоспах ніякої зарплатні. Про прапращурів славних, що в степах козакували, взагалі мовчу. Вони теж самі собі мінімум встановлювали. Методика проста: живий — значить є мінімум, вмер — значить нема. Це у буржуїв за кордоном, де всі гроші «по-білому» через банки ходять, можна вираховувати всі ці мінімуми. У нас же на саму лише зарплату не жив і не живе майже ніхто. І як би не хотіли відповідні органи дізнатися про наші справжні статки — ніколи не зізнаємось. Що бабуся, яка животіє на пенсію, приторговуючи морквою, що міністр, який носить сорочку вартістю у власну місячну зарплатню. І так буде ще дуже довго, можливо, завжди. Тому в наших умовах можна говорити не про мінімум, а про максимум прожитковий. Той самий максимум, який можна кожному з нас «засвітити». Проблеми у кожного різні. Один на біржі стоїть і допомогу по безробіттю одержує, маючи реальний бізнес. Другий субсидію одержує на житло, заявляючи про зарплату, на яку якраз вмерти. Третій боїться, що виборці, дізнавшись про його справжні доходи, назавжди відвернуться від нього. Приклад? Згадайте головного соціал-демократа, який зараз президентською канцелярією керує. Бовкнув він років сім тому, що по кілька сот тисяч на місяць чесно заробляє. І все. Не бачити йому тепер жодної виборної посади. Інші подивились і помилок не повторюють. Наш президент, прем’єр, міністри, депутати та інші зверхники офіційно одержують зарплату італійської прибиральниці й не соромляться цього, а як той хворий на енурез, який сходив до психіатра і почав пишатися своїми мокрими пахучими простирадлами, а не соромитися їх. То скільки можна задекларувати, аби не накинулись на тебе кредитори і грабіжники, і водночас податкова нічого не запідозрила? Не знаєте? Отож. І я не знаю. Треба парламенту таку задачу поставити. Вони швидко впораються.
