«Копійчані» пограбування і навіть вбивства, скоєні підлітками задля кількох гривень, вже не є дивиною у нашому місті. А слід закривавлених (іноді — в прямому значенні цього слова) дрібних купюр нерідко приводить слідчих до залів з гральними автоматами. Там гроші обмінюються на хвилину сумнівного щастя — мов зачаровані стоять люди перед автоматами, яких вже давно у світі встигли назвати «однорукими бандитами». Та що там підлітки із їхньою несформованою психікою! І дорослі цілком успішні рівняни перетворюються на затятих гравців. Та все ж кількість гральних автоматів у Рівному зростає. При потуранні місцевої влади, адже тут від можливості поповнити місцевий бюджет зайвим мільйоном не відмовляються.
Днями у Рівному побував президент Асоціації діячів грального бізнесу України Сергій Третьяков, намагаючись знайти спільну мову з керівниками Рівного, в якому гральних автоматів незабаром стане більше, ніж розповсюджених сьогодні аптек. І, здається, пан Третьяков своєї мети досяг, оскільки не став приховувати задоволення від останніх переговорів з представниками рівенської влади: — У Рівному є всі ознаки того, що цей бізнес виходить з тіні, — каже президент Асоціації. — А негативний імідж гральному бізнесу створено саме через надто велику кількість нелегальних суб’єктів грального бізнесу, яка в окремих містах становить 60-70 відсотків. Саме звідси ідуть всі негативні явища, нарікання та скарги. Як повідомив заступник міського голови Рівного Сергій Васильчук, в обласному центрі нині діє 49 залів, 2 салони, 10 відділів гральних автоматів. Окрім того, ще 33 гральні автомати розміщено у закладах громадського харчування. Загальна кількість легальних гральних автоматів чиновником названа не була, однак з’ясувалося, що при вартості торгового патенту в 4200 гривень для одного грального автомату міський бюджет отримує додаткових 2-2,5 мільйона гривень у рік. Пан Васильчук лише жалкує, що надто дорогим для місцевих бізнесменів є ще один документ — ліцензія, яка обходиться у 150 тисяч євро на 5 років, тож кошти за неї ідуть не у рівенський, а у столичний бюджет, оскільки у нас працюють лише філії «серйозних» фірм, зареєстрованих у Києві. Незважаючи на чималі видатки, гральний бізнес залишається дуже прибутковим, визнає пан Третьяков, а в нелегалів, за його словами, прибутки ще вагоміші: — Переважна більшість нелегальних автоматів є піратськими, виготовленими невідомо де. І настроєні вони так, що виграти у них фактично неможливо. Таке шахрайство дає солідний додатковий прибуток. Тож цю галузь бізнесу дехто свідомо намагається тримати в тіні. Знайшов що відповісти президент Асоціації діячів грального бізнесу України й на інші закиди: — Врешті-решт, законодавчо заборонено брати участь в азартних іграх особам до 18 років. Допускають дітей до гри тільки ‘‘тіньові’’ структури — адже легальних операторів можна позбавити ліцензії, а вона коштує майже мільйон гривень — їм є що втрачати, вони ризикувати не будуть. Ми також категорично проти, щоб гральні автомати можна було б встановити де завгодно. Ті автомати, що стоять на базарі — незаконні! Потрібно скласти акт і анулювати ліцензію. Втім, заступник Віктора Чайки дещо стримано оцінює такі можливості міської влади. Мовляв, сказати «забирайтеся!» господарям «одноруких бандитів» чиновники можуть, але ж Сергій Васильчук не певен, що їх хтось послухає. Адже гральний бізнес — перспективний і поки що «надто рентабельний». Натомість керівник Рівенської облдержадміністрації Віктор Матчук виступає різко проти розповсюдження грального бізнесу: — Що там говорити про Рівне, коли приїздиш до села, а там біля пивного ларка стоїть автомат. І навіть одноруким бандитом той автомат не назвеш — у ньому взагалі немає жодної ручки і жодної кнопки, є тільки щілина, куди кидати гроші. Я зупинився подивитися — як же люди з тим автоматом «грають». Виявляється — все продумано, непотрібно ні ручки крутити, ні кнопки тиснути. Кидай гроші — і чекай, поки якась там «комбінація» випаде. І стоять люди, касир тільки гроші встигає обмінювати на жетони. І, зауважте, всі витрати — на сам автомат, на його встановлення, експлуатацію — окуповуються з лихвою. А це тисячі і тисячі гривень щомісячно. З одного боку — це місцевому бюджету вигідно, бо не в кожному селі є такі гроші... Але, на мою думку, це неправильно.
