Прізвище Івашинюта, певне, відоме небагатьом музикантам і тим, хто знається на місцевій музиці. Більш відомий сценічний псевдонім цієї людини. І не лише через творчість, скоріше навпаки, специфіка місцевої культури така, що може залишити поза слухачем більшість творчого доробку будь-якого музиканта.
— Так вже вийшло, що в нас із Сергієм день народження в один день. І це дуже символічно, оскільки проекту «Сашко Невже» без Попика не існує. День народження святкували цікаво — в моє кафе в Костополі приїхало багато гостей, серед яких музиканти «Старої хати», «Чорних черешень», Степан Гіга, інші неординарні особистості шоу-бізнесу. Цікаво, що були присутні й політики. — Із сорока ваших років скільки забрала музика? — Музикою почав займатися в дитинстві, закінчивши музичну школу по класу баяна. Потім вступив до училища. Став слюсарем-монтажником. Але найбільша користь цього періоду життя — це те, що саме в училищі я з допомогою одного викладача навчився грати на багатьох інструментах. Зараз це дуже допомагає, адже в своїй студії більшість інструментів записую я сам. А творча кар’єра, мабуть, почалася у 1979 році. — В цій творчості зараз щось змінюється? — Чесно кажучи, я досі шукаю ту пісню, яку міг би назвати своєю. Я записав три альбоми й вже зараз більш-менш визначився, яким має бути Сашко Невже. Ми не робимо продукт у стилі традиційної естради, а намагаємось знайти щось середнє. В творчості, я вважаю, потрібно робити якісну та мелодійну й при цьому просту музику. Щоб вже під кінець пісні слухач наспівував її собі під ніс. — А як щодо розкрутки бренду «Сашко Невже»? — На даному етапі ми ставимо просте завдання — робити гарну музику. А якщо вона завдяки самій собі потрапить на радіостанції — то це буде успіхом. Зрозуміло, розкрутити можна будь-що, оскільки люди звикли сприймати все, що пропонує радіо та телебачення. Років два тому я пробував робити щось на зразок промоції своїх пісень, пропонуючи компакти радіостанціям. І усюди чув відповідь: «Матеріал якісний, але неформатний». На жаль, всі наші ефіри є небезкоштовними, а тому будь-який «неформат» за гроші можна зробити таким форматом, що далі нікуди. Маючи сто тисяч доларів, із володаря звичайного голосу можна зробити зірку за неймовірний термін — один місяць. Я поки такими коштами не володію, а тому намагаюся робити те, що вмію — писати гарні пісні. А для того, щоб вони без такого «допінгу» дійшли до слухача, потрібен час. — Досить часто від творчих людей можна почути думку, що ваша «Nelly studio» записує пісні, які за якістю не відрізняються від відомих рекордингових компаній. Чи є резон у створенні в нашому місті потужної студії звукозапису? — Студія пише мої пісні та композиції моїх друзів. Зрозуміло, що це значні витрати, але ж в артиста спочатку потрібно хоч якісь гроші вкладати, щоб одержувати потім. Причому, витрачати необхідно не лише гроші, а й час — записати голос та інструменти можна за день, а дороблятися вони будуть протягом ще двадцяти днів. — Які найцікавіші проекти записувалися на «Nelly studio»? — Навесні до нас двічі приїжджав московський музикант Володимир Скіф, записуючи кожного разу декілька пісень. Зараз триває робота над проектом «Ф.Т.Д.», котрий продюсує мій директор Микола Орешко. Хочу сказати, що такого в Україні ніхто досі не робив. І тому нам було важко працювати, оскільки сучасні аранжування на старі поліські пісні робити дуже складно. Але сам проект вийшов цікавим і стовідсотково українським. Я думаю, що при правильному підході він може вибухнути.
