Це почалося понад двадцять років тому. Співчуваючи "бідним українцям", благодійні організації Німеччини та інших країн почали привозити до Рівного речі, які у них вийшли з ужитку і які дешевше відвезти до нас, ніж викинути у себе. За ці два десятиліття встигло народитися і вирости нове покоління рівнян. Містом щодня їздять тисячі дорогих іноземних авто, а на околицях Рівного як гриби після дощу ростуть сотні розкішних особняків. У місті будуються нові супермаркети з цінами, подекуди вищими за європейські. А міські керівники продовжують вдячно приймати щороку гуманітарну допомогу з крихітного німецького містечка Оберфіхтах, зустрічаючи благодійників на новеньких авто ціною від півмільйона гривень. Німці з розумінням ставляться до наших "злиднів" і готові продовжувати возити сюди те, що їм вже не потрібно, ще принаймні десять років.
Цього разу німці привезли вживані одяг, взуття, іграшки, милиці, палиці, інвалідні візки та туалетні стільці для інвалідів. Усе це міське управління праці та соціального захисту населення отримує щороку. Також німці везуть вже не потрібне їм медичне обладнання. Так, цього року пологовий будинок отримав реанімаційне місце для недоношених малюків, апарат дихальної підтримки та 20 лапароскопічних установок. Загалом привезене оцінюють у понад мільйон гривень. Німці не контролюють, кому дістається їхня допомога. Хіба що можуть подивитися, як працює медичне обладнання, привезене в попередні роки. Замість німців процес отримання закордонної допомоги контролюють українські податківці. Віра Мельник, начальник міського управління праці та соціального захисту населення: — Ми не можемо достеменно знати, скільки коштує кожна привезена річ, маємо лише загальну вартість всього вантажу. В середньому один кілограм коштує одне євро, таким чином, ми орієнтовно визначаємо, скільки коштує чи інвалідний візок, чи куртка. На кожну річ, яку згодом беруть соціально незахищені, ми складаємо спеціальний акт, в якому вписуємо ціну речі, і подаємо звіти до податкової. Отримати речі з Німеччини хочуть усі соціально незахищені. До складу, де зберігають одяг та взуття, навіть влаштовують черги. Проте першочергово гуманітарну допомогу видаємо самотнім старим людям, сиротам, одиноким матерям, а потім вже іншим соціально незахищеним. Одна людина може взяти не більше шести речей. Зараз у нас на складі ще багато літніх речей, бо їх неохоче розбирають. А ось є дефіцит із одягом великих розмірів, теплими речами та взуттям. Тому тим, хто отримував, наприклад, пальто минулого року, на цей ми уже не видаємо зимового одягу, аби інші могли взяти. Проте не було такого, щоб від нас ішли з порожніми руками. До речі, багато хто одяг старіший брати не хоче. А деякі бабусі дивляться, аби на одязі була німецька етикетка. Загалом щороку до нас звертається більше тисячі людей. Зазвичай німці приїздять навесні, тож на літо усі приходять за речами. Цього року приїзд перенесли на осінь, і влітку ми отримували багато дзвінків із запитаннями, коли можна буде прийти за німецькими речами. Якщо одяг чи іграшки рівняни не повертають, то інвалідні візки чи милиці з Німеччини беруть напрокат. Управління два роки тому створило пункт прокату. Ті, хто бере речі, пишуть розписку, що як тільки ці предмети їм будуть непотрібні, вони їх повернуть. На жаль, вертають не всі. Дехто ламає річ. Є такі, що помирають, а родичі, які не знали, де взялися милиці чи інвалідний візок, забирають їх або ж віддають комусь. Але все одно тепер ми можемо забезпечити тими ж інвалідними візками усіх, хто до нас звернеться. Антон Грауфогль, голова делегації Товариства "Гуманітарна допомога Україні з Баварії": — Цього року я вдвадцяте відвідав Рівне. Мушу зазначити, що за ці роки я помітив позитивні зміни у житті міста та країни в цілому, проте ці зміни недостатні для нормального життя українців. Думаю, гуманітарну допомогу рівнянам ми надаватимемо ще не менше 10 років — саме стільки приблизно потрібно, аби життя українців налагодилося. Усе, що ми привозимо, дістається нам безкоштовно: і одяг, і медичне обладнання. Так, коли у нас закривають якийсь медичний заклад, за законом, обладнання з нього не можна використовувати в іншому медзакладі, натомість українцям воно потрібне. Я бачив, який стан медицини в Україні, тут катастрофічно не вистачає новітньої апаратури. Прикро тільки, що ми не можемо привозити допомогу ще й у районні лікарні Рівненщини, бо ж їхній стан гірший, ніж лікарень Рівного. Але нам дорого обходиться оплата транспорту, дозволити собі розвозити допомогу ще й районами ми не можемо. За усі роки нашої співпраці з Рівним жодних проблем не виникало, окрім, звісно, тих, що стосувалися перетинання кордону. Доводиться дуже довго чекати, поки нас пропустять в Україну. Проте нам дуже приємно бачити, що українці з радістю чекають на нашу допомогу. У нас були зустрічі з людьми, які отримують одяг, з лікарями, що працюватимуть з нашим обладнанням. Так, цього разу мене вразила вдячність в очах головного лікаря пологового будинку, коли ми вручали реанімаційне місце для немовлят та апарат дихальної підтримки. Євген Кучерук, головний лікар Рівненської центральної міської лікарні: — Гуманітарну допомогу від баварців ми отримували часто. Надзвичайно задоволені нею. Оберфіхтах — маленьке містечко, але звідти завжди привозять якісні речі, за що поважаю цих людей. Якщо це постільна білизна, то обов'язково добре випрана і випрасувана, якщо це ліжка, то надійні і справні. Ще 12 років тому нам баварці привезли ванну з підводним душем. Вона й досі працює і усі нею задоволені. Стільки ж у нас працює подарований ними "мерседес". Наша лікарня співпрацює з багатьма закордонними містами та клініками, які надають нам гуманітарну допомогу. Так, поляки подарували ангіограф, ціна якого більше 15 млн. грн., а швейцарці — обладнання для переливання та очищення крові, унікальне для України, яке коштує неймовірно дорого для нас. Із міського бюджету ніколи не знайшли б коштів на все це. Якби не було гуманітарної допомоги, стан лікарні був би плачевний. Усе, що нам привозять, хоч уже і вживане, але у хорошому стані. А нині ми взагалі перейшли на етап, коли самі обираємо, що хочемо, аби нам подарували. Напрошуємося самі, але іншого виходу з таким фінансуванням медицини у нас немає. Руслан Сивий, перший заступник департаменту соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації: — Лише цього року на Рівненщину прибуло 26 вантажів гуманітарної допомоги. Це 283 тонни речей на близько 68 тисяч євро. Поки що лише 11 вантажів, масою 125 тонн і вартістю 47 тис. євро, визнали гуманітарною допомогою і розмитнили. Проте вони ще перебувають під митним контролем. Для того, щоб забрати цю допомогу, постачальникам потрібно сплатити штрафні санкції за те, що митниця зберігала вантаж. Суми — страшні. Наприклад, благодійна організація "Мир", аби забрати речі, повинна віддати близько 200 тис. грн. штрафу. Такі суми виникають через те, що митниця передає усі документи до Мінсоцполітики, яке визначає, визнати вантаж гуманітарною допомогою чи ні. Замість 10 днів, як декларують, розглядають документи по три-чотири місяці, тому й наростають такі штрафи за простоювання на митниці вантажів. Так, досі розглядають документи решти 15 вантажів на понад 20 тисяч євро. На Рівненщині не траплялося випадків, щоб під виглядом гуманітарної допомоги ввозили щось інше. Переважна більшість вантажів — для релігійних громад області. В основному везуть одяг та меблі, часто навіть нові речі. Гуманітарну допомогу школам-інтернатам, притулкам чи медичним закладам ввозять рідко.
