Якщо запитати у іноземців як вони бачать українців, або ж у пошуковій мережі написати, наприклад, український одяг, то нерідко можна скласти образ, який насправді не поєднується із реальними історичними даними.
Блакитні шаровари, пластикові віночки і, звичайно, в одній руці виделка з салом, в іншій - склянка з горілкою. Ці образи були нав'язані нам скрізь - підручниками з історії, на сцені, через музичні відеокліпи. Звідки взялося таке спотворене уявлення про нашу культуру та як нам боротися з цим - докладно у матеріалі.
Шароварщина – це спрощення, спотворення, викривлення елементів національної культури. Поява цього явища датується 20-им століттям коли СРСР визначив радянську культуру як національну за формою та соціалістичною за змістом.
Суть цього терміну замінити зміст формою. Наприклад замість орнаменту вишивки -примітивні стилізовані квіточки, а звичайне українське весілля з обрядами натомість стає застіллям, з обов’язковою випивкою та бійками.
І звичайно видавати це за справжню українську культуру. Врешті решт це явище щільно закріпилося у нашій культурі, музиці, кінематографі.
Нині шароварщину можна зустріти у фільмах, музиці, на святкуванні визначних дат. Там найчастіше просувається образ типового українця у національному костюмі, або ж навіть із солом'яним капелюхом, який зараз буде їсти вареники із салом. Яскравим нещодавнім прикладом шароварщини в українській музиці є пісня "Гопак". Співачка співає про "типових" українців, які завжди ходять у вишиванці із заплетеною косою та окрім гопака інших танців не знають. Окрім того, що у пісні присутні вже набридлі українцям асоціації про них у вигляді, борщу, сала, вінків і тому подібне, образ співачки, де вона у вишиванці й з вінком на голові танцює рухи, які швидше нагадують "калинку-малинку", є відвертою шароварщиною.
Політика Сталіна у 30-ті роки зробила все аби закласти у нашій свідомості викривлене уявлення про нашу культуру. Не лише у покоління, яке безпосередньо жило в той період, але і в сучасних українців. Шароварщина мала продовження і після здобуття Україною незалежності у 1991 році. З цим явищем чимало людей стикалися ще у дитинстві: від абеток із примітивним зображенням українців до участі у танцювальних чи музичних ансамблях зі спрощеними “народними” костюмами. Ну а далі було споживання мас-культурного продукту, де поверхневе переважало над глибинним та символічним.
Внаслідок популяризації, споживання такого контенту, або ж повного ігнорування цього явища ми так само знецінюємо нашу справжню українську культуру. Культура є надважливою для кожної нації. І коли ми далі несемо цю викривлену, псевдокультуру ми так само нищимо наші справжні надбання. Передаючи це викривлення, ми продовжуємо справу СРСР, а отже продовжуємо жити з нав'язаними образами і навіть самі створюємо щось подібне.
Приклад цьому, споріднене до шароварщини явище, яке актуальне сьогодні - "байрактарщина".Так називають комічне висвітлення теми російсько-української війни в українській масовій культурі. Але нерідко там можна зустріти ті ж самі шароварські стереотипні твердження. У майбутньому це може грозити для нас повною відсутністю своєї власної, унікальної культури. Також на міжнародно-політичній арені, наш статус не матиме такого впливу, адже що може гарантувати незалежна держава, яка не має своєї власної набутої спадщини.
Відійти від шароварщини є дуже складним процесом. Адже воно вкоренилося у нас і проростало протягом багатьох років. Першим хорошим кроком у боротьбі з цим буде повна відмова від продукування й використання будь-якої шароварщини. Наша проблема у тому, що ми не до кінця знаємо нашу справжню культуру і аби це виправити потрібно почати тотальну боротьбу з неосвіченістю. Також можна інтегрувати її у сучасну музику або показувати традиційний одяг у модних виданнях.
Далі - важливо передавати свої знання іншим. Наша культура красива і витончена. Адже українці — неймовірні творці, вони гарно стилізували свій одяг, кожна річ в образі є окремим артоб'єктом. І важливо аби це зрозуміли інші. А досягти цього можна через пояснення фахівців у дуже лагідній формі, у порівняльній перспективі. Бо нав’язування й боротьба зі звичними уявленнями тут не працюють. Ефективними є лише хороші приклади, добрі справи та ґрунтовна порівняльна інформація, коли ти показуєш багато старих світлин чи розказуєш на живих прикладах.
І звичайно підтримувати свою культуру та традиції навіть на побутовому рівні. Адже вони банально помирають разом із носіями. Можна впроваджувати у своє життя ті елементи побуту, якими послуговувалися наші предки. Хорошою ідеєю буде звернутися до свого роду, до своєї сім’ї чи старожилів. Найкраще, що ви можете зробити — це записати їхні оповідки, зафіксувати якусь родинну традицію, зберегти речі, які можуть передати вам у спадок. А далі це все продовжувати: відтворювати, відшивати, робити репліку. Аби старе зберігати як взірець, а нове носити і показувати іншим. Так вдасться зберегти взірці старих речей для наступних поколінь і при цьому підтримувати ремесло на побутовому рівні.
Вікторія Якимець, другий курс журналістики Острозької академії
