Народний депутат України Микола Шершун у парламенті займається питаннями екології та Чорнобиля, оскільки є першим заступником голови відповідного комітету. Однак як народний обранець не стоїть осторонь освітянських проблем. Неодноразово з цього приводу висловлював свої думки у Верховній Раді, при зустрічах з виборцями.
— Миколо Харитоновичу, попри багаторічні розмови щодо необхідності реформ в освіті, жодного поступу в цій галузі не відбується. Чому? — Процес розробки та ухвалення закону про вищу освіту надто зволікається. А це ж важлива ланка в процесі реформування освіти. Тому й виникають скептичні настрої взагалі щодо необхідності її оновлення. Але ж потрібне законодавство, яке б змінило мотивацію студента на отримання спеціальності. Хіба не викликає подиву, а то й занепокоєння те, що до вишів молодь іде не за омріяною професією, а за дипломами, подаючи документи до різних університетів для здобуття відразу десяти професій, які між собою нічим не пов'язані? Говорячи це, маю на увазі не тих окремих молодих людей, що цілеспрямовано йдуть до омріяного фаху, а тенденцію, що негласно утвердилася в країні і підживлюється правилами вступу до вишів. Слід докорінно змінити й зміст освіти. Щоб виші готували фахівців, а не осіб, що зазубрили фактаж і приходять на виробництво, нічого не розуміючи в справі, якою належить займатися. Мені неодноразово доводилося мати справу з власниками "червоних" дипломів, які були дуже далекі від професії, записаної у дипломах. — Чому ж і досі немає закону про вищу освіту? — Конкретна розмова про розробку та ухвалення закону про вищу освіту розпочалася в парламенті з грудня минулого року. Був підготовлений законопроект представником Президента Юрієм Мірошниченком. Зрозуміло, що це робилося для того, аби прискорити його проходження у Верховній Раді. Проте цей проект двічі вносився на розгляд і щоразу повертався на доопрацювання. Схожа доля і проекту від Міносвіти. Він викликав у суспільстві велике збурення і невдоволення і був забракований на етапі оцінки головним науково-експертним управлінням та повернений на доопрацювання. Аналогічна осічка сталася й з проектом Оробець-Яценюка. На цьому пошук не припинився: з'явився новий варіант проекту, який, за задумом його творців, мав би консолідувати все раціональне, що подавалося в попередньо згаданих варіантах. Його розробила група Михайла Згуровського. "Благословення" на його створення було отримане від прем'єр-міністра з прицілом на забезпечення нарешті позитивного результату. Але поки що і цей варіант відправлено на доопрацювання. — Розкажіть детальніше про законопроект, підготовлений Міносвіти, чому така бурхлива редакція в суспільстві була при його оприлюдненні? — Порівняно з чинним Законом України "Про вищу освіту" цей законопроект містить низку новацій щодо розширення повноважень Міносвіти, яких і так вистачає у чинному законодавстві, орієнтир на ще більшу централізацію управління вищою освітою. Одне слово, щоб без цього міністерства ніде ніхто, як у народі кажуть, і не чхнув. — Зараз функції Вищої атестаційної комісії покладені на Міносвіти. Тобто фактично наукові звання присвоює міністерство. Відповідно до законопроектів Табачник і надалі роздаватиме звання кандидатів, докторів як презенти? — На жаль, Міносвіти навіть у такій ситуації не бажає розлучатися зі звичними преференціями. Бо йдеться не про презенти, а про набагато більше, що не хочеться втрачати. Наскільки мені відомо, чиновники не випускають віжок із рук навіть у цій ситуації. У Міністерстві освіти відбулася нарада робочої групи консолідованого проекту та працівників міністерства, де всі спірні питання по проекту мали вирішуватися голосуванням. Ось як гарно, як демократично! Та не поспішайте з захопленням. Річ у тім, що більшість на нараді становили працівники Міністерства освіти. Гадаю, навіть цей факт красномовно доводить, чиє зверху. А щодо ВАКу, то головуючий на нараді заступник міністра освіти Євген Суліма підсумував, що ВАКу в законі не буде, що, мовляв, питання остаточно вирішено. І це за умови, що в розглядуваному законопроекті запропоновано створити ВАК як незалежну від Міносвіти структуру, до якої входили б і науковці, й освітяни. — То навіщо таке реформування, яке передбачає вихолощення із закону всіх прогресивних норм, утверджує фактично одноосібне ручне керівництво однією з найважливіших галузей держави? Як, на вашу думку, розвиватимуться події? — А тут і думати нічого: процес реформування зупиниться взагалі або все розвиватиметься за сценарієм, що зведеться до заговорювання проблеми. Хоча можливий і позитивний перебіг подій: коли своє чітке слово скаже прем'єр-міністр і Верховна Рада підтримає реформи в освіті. — Якби вам випало підготувати проект закону про вищу освіту, то які застереження і які базові засади ви взяли б за основу? — Найперше, в наш час високої інтеграції та розподілу праці не можна розглядати українську освіту як ізольовану галузь, а слід орієнтуватися на міжнародний академічний простір і бачити в ньому нашу освіту як складову цього простору. Вважаю, що саме через преференції та перебування української освіти поза міжнародним академічним простором зумовлена і нострифікація в Україні дипломів світових університетів. І цей прорахунок потрібно усувати на законодавчому рівні. Потрібно нарешті узаконити критерії оцінки академічного рівня вишів. Щоб кожен навчальний заклад міг самостійно оцінити свій рівень з підготовки фахівців, показати факт його зростання, а не отримувати академічний авторитет у спадок, як це маємо нині. Відсутність же таких узаконених критеріїв шкодить не тільки вишам, що рухаються вперед, а й авторитетним закладам, яким статус кращих наперед забезпечений. Погодьтесь, без таких критеріїв ми фактично не знаємо, на якому рівні перебуває наша вища освіта у порівнянні зі світовими закладами. Сліпе визнання того, що Кембридж, Оксфорд, Сорбонна, Гарвард — в освіті щось особливе, а наше гірше, — це стереотипи, які з бородою і приймаються на віру. Необхідно також організувати так навчання, щоб студенти свої знання закріплювали практичними справами майбутньої професії. Навчальний заклад і студент з першого курсу повинен знати, де він працюватиме після його закінчення. Щоб набуття знань поєднувалося з науковими пошуками. І, звичайно, потрібна автономія навчальних закладів: управлінська, академічна, фінансова.
