В Україні нині налічується 98 тисяч дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. В той же час у державі є близько 400 тисяч бездітних сімейних пар. Якби кожна така сім’я усиновила дитину, вважає головний спеціаліст обласної служби у справах дітей Тетяна Бурка, то сиріт в Україні не було б.
На Рівенщині, за словами п.Бурки, проживає понад 1700 дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. З них більш як 1400 перебувають під опікою рідних. З решти — 131 охоплені сімейними формами виховання: виховуються у дитбудинках сімейного типу або прийомних сім’ях. Тож реально на усиновлення очікують близько 75 дітей. Втім, не у всіх з них є шанс потрапити у сім’ю. Адже здебільшого усиновителі хочуть взяти на виховання дитину до трьох, у крайньому разі до шести, років, причому, як правило, дівчинку. Старших дітей із сформованим характером усиновлювати бояться. Та й 13-15-річні підлітки нерідко самі відмовляються від усиновлення. А їхнє безсімейне виховання, говорить голова депутатської комісії з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства облради Віра Кобилянська, часто закінчується правопорушеннями, колонією і тюрмою: — 40% таких дітей потрапляють у тюрми. На наше прохання було вивчено рівень агресії вихованців Дубенської колонії для неповнолітніх. І виявилося, що він у 60% вихованців на 20% вищий, ніж у звичайних людей. Тож виходить, що прирікаючи дитину на сирітство, ми даємо суспільству людину, поведінка якої буде непрогнозованою у майбутньому. На щастя, знаходяться люди, які виявляють бажання усиновити дитину-сироту чи позбавлену батьківського піклування. Торік в обласну службу дітей з заявами про це звернулося 64 особи. Це, за словами п. Бурки, велика для Рівенщини кількість, оскільки раніше щороку було лише 30-40 бажаючих усиновити дитину. Беруть на виховання дітей, як правило, прості люди з середнім рівнем достатку. Щодо представників влади чи заможних людей, то їх серед кандидатів на усиновлення майже не буває. Натомість їх можна зустріти серед тих, хто відмовляється від малюків. Так, пригадує п. Бурка, колись була вражена, дізнавшись, що людина, яка працює в органах влади, відмовилася від дитини, бо та народилася з синдромом Дауна. Що цікаво, більше десяти сімейних пар, які торік побажали стати батьками чужій дитині, мали власних дітей, а три з них вже виховували дітей усиновлених. Звернулися торік і за усиновленням хворої дитини. Багатодітна сім’я з Волині взяла на виховання малюка з синдромом Дауна. Буває, що усиновителями стають і ті, кого свого часу теж усиновили. Так, за словами п.Бурки, колись до них звертався чоловік, якого після смерті батьків у п’ятирічному віці взяли на виховання викладачі водного університету. Вдячний своїм названим батькам, він вирішив теж виховати чужу дитину. Щоб усиновити дитину, за словами юриста спеціалізованого дошкільного дитбудинку Тетяни Грищенко, потрібно звернутися у службу у справах дітей за місцем проживання, де розкажуть, які потрібно зібрати документи. Після того, як документи зібрані, люди, які бажають усиновити дитину, стають кандидатами на усиновлення і їм у базі даних підбирають дитину. Щоб не травмувати малюків, майбутнім усиновителям показують їх фото у комп’ютері. Лише після того, як вони обрали кандидатуру на усиновлення, їм дозволяють навідуватися у сирітський заклад, щоб встановити з дитиною контакт. Потім відбувається суд і за його рішенням кандидати в усиновителі стають батьками усиновленому. Як правило, всі ці юридичні нюанси займають близько двох місяців. — Єдина проблема, — говорить п. Грищенко, — що майже всі усиновителі хочуть лише одну дитину, максимум двох. А у нас чимало дітей з багатодітних сімей, тож мають братиків і сестричок. І ми за законодавством не можемо їх розлучати. Рівенських малюків, говорить п. Бурка, усиновлюють найбільше мешканці нашої області, а також Волинської, Львівської, Закарпатської, Хмельницької. Ще частіше потрапляють вони на усиновлення за кордон: у США, Францію, Німеччину, Іспанію, Італію. Рівняни виявляють бажання усиновити діток не тільки з Рівенщини, а й з інших областей. На жаль, за словами п.Бурки, усиновителів не підтримує належним чином держава. Якщо у дитбудинках сімейного типу на дитину виплачують у місяць допомогу в розмірі двох прожиткових мінімумів плюс зарплату батькам-вихователям, допомогу в розмірі прожиткового мінімуму на дитину виплачують прийомній сім’ї, то усиновителям — нічого. Тож нині належить домогтися, щоб усиновителі отримували тримісячну відпустку на період усиновлення дитини, щомісячно прожитковий мінімум на дитину плюс 8 тисяч гривень разової допомоги, яку виплачують батькам новонародженого. Такі пропозиції уже направили до Верховної Ради. Крім цього, вважає п. Кобилянська, потрібно скасувати закон про таємницю усиновлення. Адже він перешкоджає спілкуванню дитини з біологічними батьками, створює перешкоди названим батькам, оскільки вони повинні всіляко приховувати від дитини правду про її усиновлення. Тим паче, що ніде у світі з усиновлення не роблять таємниці і діти навіть залишаються зі своїми, отриманими при народженні, прізвищами. Втім, незважаючи на всі ці перешкоди, дітей в нашій державі усиновлюють. І торік на Рівенщині 40 дітей було усиновлено.
