Коли прем’єр-міністр Туреччини привітав цими словами солдатів почесної варти, які вишикувались на честь його приїзду перед Маріїнським палацом у Києві, не сталося нічого особливого. Зарубіжний гість просто сказав те, що мав сказати згідно з міжнародним протоколом.
Але прозвучали ці слова ніби гарматний залп самі розумієте у чий бік. Тому що не минуло й півтора року як двоє хорватських футболістів привітали цими ж словами своїх друзів у Києві через соцмережі. Тоді це викликало у Росії, де тоді знаходились ці спортсмени, величезний скандал. Бідолашних хорватів навіть примусили крізь зуби вибачитися. Вибачитися невідомо за що. Справді, яке кому діло, як саме вітають одне одного українці або їхні знайомі з-за кордону? Чому це так зачепило наших російських ворогів? Відповідь проста — у них такого немає. Немає простої й зрозумілої формули народного єднання. Справжньої, а не вигаданої. Формально щось таке було за часів Союзу. Згори над кожною газетою було написано «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!», а міста, села та простір між ними рясніли надписами «Слава КПСС!». Тоді ці гасла існували окремо від життя. Народ, а точніше, народи тодішньої держави, якось не ототожнювали себе ані з пролетарями, які мають для чогось єднатися, ні з КПСС (єдиною на той час правлячою партією). Вигадати гасло не проблема — дайте замовлення будь-якому рекламному агентству, оплатіть цю послугу, і вам назавтра принесуть скільки завгодно яскравих, дотепних, влучних та креативних гасел, зроблених за усіма правилами маркетингу. Одна проблема — безплатно ці гасла ніхто не повторюватиме, так само як ніхто в нашій колишній країні не вигукував «Слава КПСС!» не по команді, а з власної волі. Тому й бісяться наші вороги, що нема у них слів, які б від щирого серця повторив кожен, хто мешкає в їхній державі. Тому що у них — держава, а у нас — Україна! Знаю лише два привітання, які можна поставити поряд із нашим. Перше: «Слава Ісусу Христу!», друге: «Аллах Акбар!», що означає приблизно те ж саме. Так вітаються між собою християни і мусульмани, яких об’єднує Бог. Нас об’єднує Україна! І це тепер вже назавжди! І нічого, що аби дійти до офіційної заміни колишнього російського «Здравія желаю!» на «Слава Україні!» нашим керівникам знадобилося майже тридцять років. Напевно, це був час, аби дозріти. Аби по-справжньому усвідомити себе Україною. І тепер мені зовсім не страшно за наше майбутнє. Нехай тепер бояться ті, кого від слів «Слава Україні!» починає трусити. Так і треба — трясця їм усім!