Бути ентузіастом — справа наскільки благородна, настільки ж і невдячна. Не важливо, допомагаєш ти безпритульним, будуєш стадіони чи борешся за розвиток культури — нащадки, а ще гірше, сучасники можуть не оцінити ті зусилля, які людина вкладає в будь-яку справу.
Особливе місце в цьому списку посідав (у минулому) фест «Протяг» — відносно велика акція, коли щороку наприкінці літа в одному з «піонерських» таборів збиралися музиканти, їхні друзі та особливо палкі прихильники так званого «пост-хіпового» напрямку. Врешті, комерційності тут не було ані на йоту, проте «Протяг» в 90-х існував, весело, альтернативно та небезпроблемно. Усі ті непорозуміння з апаратурою, транспортом і т.д. (характерно для більшості акцій) лише додавали сміливим учасникам невеличкої дози адреналіну. Ті часи повільно, але впевнено минули — й вже той, справжній «Протяг», що починався в «педінститутівських» гуртожитках, став частиною історії. А те все, що відбувалося минулої суботи в луцькому Палаці учнівської молоді називати «Протягом», мабуть, було не варто. Свого часу ідеолог рокерського руху Юс Шнайдер образився на все наше місто, зрозумівши безперспективність подальших дій щодо пробудження справжніх музичних смаків. Та поїхав у, як йому тоді здавалося, гостинний Луцьк. Під час першого «Протягу» музикантам на сцені продувало голови, а глядач нещадно мерзнув на осінньому холоді — іншої, більш відповідної літньому настрою дати знайти не вдалося. Цього року на «Протяг» плани були такі, що Наполеон мусив би піти відпочити — ніби знайшлися спонсори, які готові були оплатити не лише якісну організацію, а й приїзд надпопулярної команди «Ленинград», або в гіршому випадку — українських «Мандрів». Ані перших, ані других Луцьк не побачив. До того ж, міг і не бачити самого фестивалю — спонсори зникли так само, як з’явилися. Залишилися двоє — Юс та його невмирущий ентузіазм. Останній не дав остаточно загинути ідеї малих фестивалів — копійки знайшлися, що дозволило зробити концерт в залі. Від колишніх «Протягів» залишилось хіба що кілька музикантів, тому то й нормальним «Протягом» ця акція і не стала, — так, хтось кватирку забув зачинити. Хоча, звісно, добре, що вона взагалі відбулася. Починався сам концерт при майже порожньому залі (ціна квитка — п’ять гривень), щоправда, під кінець декілька сотень глядачів таки назбиралося. Грали кияни «Вінс», традиційні для подібних заходів рівняни «Побег с выжженной земли», «Джара», «Be’sides», новий-старий колектив гітариста Олександра Конотопчика «Біла тінь», лучани «Стара сорочка», «Ауткрай», «Тиха прохолода» та частково «Тиха думка». Спочатку все це звучало на сцені Палацу, а потім передислокувалося в постійного спонсора луцьких «збиранок» — пивний бар «Майдан», де музиканти знову таки грали й пили, певне, єдиний свій гонорар — халявне пиво. Очевидці кажуть, що музиканти показали непоганий рівень, хоча все одно фестивалями ані це, ані жодне інше дійство, що стосується рок-музики у нас в області, не назвеш. Один лише «Тарас Бульба» трохи рипається, але про це пізніше. Занепад альтернативного мистецтва місцевого рівня почався давно, хоча іще в минулому столітті рок жив, збирав натовпи фанів, надихав творчих унікумів. Купка найвідданіших ідеї людей окрім «Протягу», створювала масу тусовок, що мали цінність насамперед для молоді з гітарами — їм було де виливати свою творчість, паралельно навчаючись вичавлювати з інструментів якісніші звуки. «Рок-н-Рівне» збирав в одному з концертних залів молодих талантів та вже умілих рокерів, на «Арт-місію» йшли ті, хто вмів грати на акустичних інструментах. Іноді звуки хард-року перемішувалися із ревом байкерських моторів на відповідних акціях на зразок «Торнадо» в 2000-му році в Любомирці. А ще був (є зараз) альт-фестиваль «Майдан» у Володимирецькому районі — намети, річка, солдатська каша на сніданок, вогнища, гітари, пісні, алкоголь. Спільна біда у всього цього була одна — no money — і все, що з цього випливає. В результаті нічого нового, креативного з часом не виникало, гурти, з яких лише невеличкий відсоток здатен розвиватися, добряче набридли, та й їхати на край світу заради ідеї не всі вже згодні. Тим більше музиканти — за десять років багато хто з них змужнів, чогось навчився, насамперед того, що за будь-який виступ треба платити. Тепер «Ot Vinta», «Brem Stoker», та й, мабуть, «LOS DIHAMOS» з «Чорними черешнями» спочатку подумають, а потім відмовляться «протягувати» чи «майданувати». Хочете чути їх творчість, звикайте до Європи — заплатіть від 100 до 500 умовних одиниць — і рок-н-рол буде. А про ентузіазм краще забути.
