У чотирирічного Максима Недільського заболів животик. Батьки звернулися до лікарів, ще не здогадуючись про те, що завтра у них вже не буде сина. Лікарі так і не змогли поставити дитині правильний діагноз і Максим помер на руках у матері. Чи змінить щось у роботі медиків нашого міста трагічна смерть Максима Недільського? Справа не у тому, кого конкретно і як покарають за злочинну недбалість. Нашим чиновникам не вперше викручуватись, і цього разу щось вигадають. У цивілізованій країні в такому випадку подали б у відставку усі медичні керівники. Як порядні люди, вони взяли б на себе хоча б моральну відповідальність за смерть дитини, вся вина якої була в тому, що медицина в Рівному розвалена остаточно. До становища, за якого людина в місті може померти без елементарної медичної допомоги, ми прийшли не сьогодні. Про злочинну байдужість медиків говорити раніше було не прийнято. Кожен викручувався як міг, домовляючись із лікарями, шукаючи до них підходи. Сім’я Недільських цього зробити не встигла. Люди просто повірили нашій медицині і втратили сина. З дня трагедії минуло понад два тижні. В медицині Рівного усе тихо. Як на кладовищі, де є тепер ще одна дитяча могилка.
Усе почалося опівночі 13 лютого. Ось що розповів нам Андрій Недільський, батько Максима: — Син плакав, йому болів живіт, і, щоб зменшити біль, ми йому запарили ромашки. Але дитина тільки на хвилин п’ятнадцять заспокоювалася. Ми дали Максиму активованого вугілля: думали, що, може, щось не те з’їв. Але й це не допомогло. Уранці наступного дня ми ще дали йому лінекс і я пішов на восьму годину на роботу. Невдовзі зателефонувала дружина. Попросила, щоб я прийшов додому й поміг занести Максима до лікаря. «Швидку» ми не викликали, бо живемо майже поруч з дитячою поліклінікою №3. У реєстратурі поліклініки нас направили до педіатра. Лікар сказала, що у Максима може бути апендицит, і направила здати аналіз сечі. Результати аналізу, повідомила педіатр, дуже погані — ацетон 4 плюси, тож направила до хірурга на консультацію і виписала ліки — ентеросгель, лінекс, креон, призначила дієту і вживання мінеральної води. До хірурга ми не потрапили, бо той був на лікарняному. Тож купили призначені ліки і повернулися додому. Максиму на деякий час стало краще, він почав говорити. А коли дали йому регідрон, він заснув. Ми з дружиною все ж десь о 12 годині викликали «швидку», бо боялися, що у сина може виявитися апендицит. «Швидка» приїхала через півгодини. Лікар оглянув сина. Сказав, що хірургічного втручання він не потребує. Зміряв Максиму температуру. Вона була підвищена. Ми сказали, що нам педіатр радив проконсультуватися у хірурга. «Ну, раз казав — поїхали в лікарню до хірурга. Хоч це й звичайна формальність, бо «хірургії» тут немає». У приймальному відділенні обласної дитячої лікарні лікар, який нас привіз, «кинув» хірургу: «Подивися хлопчика, хоч це просто формальність». Хірург, оглянувши сина, підтвердив, що операції робити не потрібно. На наше запитання «чому ж болить живіт?» відповів, що це, мабуть, ускладнення ГРЗ, мовляв, запалилися лімфовузли кишечнику і через це біль (Максим перед цим хворів, але 13 лютого дружина була з ним у педіатра і та сказала, що син здоровий). Хірург, поглянувши на результати аналізу сечі, запевнив нас, що педіатр у поліклініці правильно призначила лікування, і сказавши «лікуйте «ацетон», відправив нас додому. Ми заспокоїлися і я пішов на роботу. Коли ввечері повернувся, дружина в розпачі з сином на руках вибігла в коридор. Максим не дихав. Як потім розповіла дружина, вони сиділи перед телевізором, бо якраз ішов мультик. Максим був у неї на руках. Йому досі болів живіт і він плакав. Потім сина тіпнуло, він скрикнув, очі під лоб — і все. Ми викликали «швидку». Думали, що вона встигне врятувати Максима. Але «швидка» їхала до нас майже півгодини. «Ну що там ще у вас?» — запитала невдоволено медик. Коли побачила посиніле тіло нашого сина (а Максим задихався), кинулася його рятувати. Тільки через хвилин двадцять вона вирішила спуститися до автомобіля за кисневою подушкою. Але це вже не допомогло. Розслідуванням цього випадку зайнялася прокуратура. Після розтину тіла Максима я хотів поспілкуватися із заввідділу експертизи трупів бюро судмедекспертизи, щоб дізнатися, чому помер син. Однак він відмовився від розмови, зіславшись на те, що для цього потрібен письмовий дозвіл слідчого прокуратури. Тож мені тільки видали довідку про смерть. У ній зазначено діагноз: «серцева недостатність, ГРВІ, панкардит». Не дозволили мені у бюро судмедекспертизи й зробити ксерокопію з медичної картки сина. Тож нема ніякої гарантії, що я зможу дізнатися усю правду про його смерть. Ми з дружиною у страшному розпачі. Адже наш Максим був здоровою рухливою дитиною, нічим, крім звичайних простуд, не хворів. І ось на тобі — три лікарі оглядали сина, а від смерті не врятували. Коментар в.о. головного педіатра області Марії Думановської: — Прокуратура звернулася до нас, щоб ми провели службове розслідування цього випадку смерті дитини. Тож як тільки надійде нам результат патологогістологічної експертизи, ми створимо комісію з фахівців і вона перевірить усю первинну медичну документацію, яка стосується стану здоров’я дитини, і оцінить дії лікарів. На сьогодні вся медична документація знаходиться в бюро судмедекспертизи. Щодо діагнозу в довідці про смерть, то зазвичай у ній пишуть попередній висновок, щоб батьки могли забрати і поховати дитину, не чекаючи остаточного висновку судмедекспертів. Взагалі ж такий випадок, щоб дитина після огляду стількох медиків померла, у нас вперше.
