Подорожує Україною у пошуках свого родового коріння група американців та канадців, частина з них залишилася працювати над архівними документами у Житомирі, а четверо приїхали до Рівного. Керуючись розповідями людей, метричними книгами та ревізькими казками про населення Костопільського, Гощанського та Рівенського районів кінця XIX — початку XX століття, вони сподіваються знайти тут своїх родичів.
Подорожує Україною у пошуках свого родового коріння група американців та канадців, частина з них залишилася працювати над архівними документами у Житомирі, а четверо приїхали до Рівного. Керуючись розповідями людей, метричними книгами та ревізькими казками про населення Костопільського, Гощанського та Рівенського районів кінця XIX — початку XX століття, вони сподіваються знайти тут своїх родичів. — Я з Америки, — розповів Дональд Натан Міллер, — я пастир, національний директор Місії добрих самаритян в Україні. У вашій країні бував багато разів, цей візит, напевне, 17-й чи й 18-й. Мої предки були німцями, звичайними селянами. Я вже маю дані про свого прапрадіда, який приїхав у Рівне з Польщі, його дітей та онуків, тобто моїх дідів. У 1928 році мої батьки емігрували. Вони багато розповідали мені про Україну, спочатку я записував усе, потім склав історію своєї родини, згодом написав книгу про долю німецьких поселенців та історію баптистської церкви в Україні під назвою «Серед вовків». Більшість родичів, які залишилися тут, зазнали голодомору та репресій 30-х років. У державному архіві Рівенської області зберігаються ревізькі казки зі списками населення із 50-х років XIX століття, однак під час воєн тонни документів були знищені, що може ускладнити пошуки коріння тієї чи іншої родини. Останнім часом до архіву надходить усе більше запитів від громадян Польщі, Чехії, Ізраїлю, нащадків колишніх німецьких поселенців, які намагаються з’ясувати свій родовід. Дехто замовляє складання генеалогічного дерева. Ця послуга, щоправда, платна, адже робота копітка і займає дуже багато часу, однак масових замовлень поки немає. Працівники архіву зізнаються, що якби генеалогічні дерева замовляли масово, ця робота займала б увесь час і його б не вистачило на повсякденні обов’язки архіваріуса.
