Днями єдиний музичний клубний розважальний заклад — «Стадіо Паб» концертом «Ot Vinta» відзначив свою третю річницю. Дата особлива, оскільки більше трьох років жоден бар чи клуб формату «живої» музики не витримував і від ідеї музичних концертів врешті відмовлявся. Нині директор «Стадіо Паб» Сергій Понурко говорить, що у кожному бізнесі є ризик, тому й відкриття розважального бару теж було ризикованим.
— Дорого нині запрошувати рок-колективи? — Ми вирішили не робити концерти кожного тижня, а насамперед домовлятися з гуртами, які їдуть у невеликі турне кількома містами. Це виходить дешевше, адже якщо запрошувати лише у твій заклад, то музиканти можуть «залуплювати» ціну. А коли якийсь гурт планує поїздку, вони вже планують різні зали, самі до нас звертаються. Інформація про заклад найчастіше йде від одного музиканта до іншого, вони обговорюють, радять один одному. Адже що потрібно музиканту? Гарна атмосфера та якісний звук. І, звісно, можливість грати перед глядачами. — Музиканти працюють через організаторів чи самостійно? — Хто як. Зараз легше, адже можна списатись напряму з гуртом, особисто знайомитись, підтримувати контакти. Буває, що організацією туру, наприклад, займається одна людина — вона й обдзвонює всі клуби. — Який концерт за три роки вважаєте найуспішнішим? — Найбільше згадується нещодавній виступ Сергія Бабкіна, який, мабуть, був найуспішнішим у фінансовому плані. Зібралося надзвичайно багато глядачів, сиділи де могли. Але мені особисто найбільше сподобався виступ легендарного «Містера-Твістера». Енергетика тоді була неймовірна — хлопці стільки років на сцені! Грали у нас і «Гайдамаки», і нещодавно «Табула Раса», і «Тартак», і «Крихітка» — у кожної музики свій слухач. — Якісь концерти були провальними або такими, що доводилося скасовувати? — Одного разу так сталося, що луцький гурт «Резус Блюз» приїхав у піст, ще якісь тоді причини були — глядачів зібралося мало, але музиканти відпрацювали програму, щоправда, скорочену. Жодного разу ми нічого не скасовували. На початку нашої роботи приїжджали колективи, можливо, не надто відомі. Та й ми в чомусь недопрацьовували. Наприклад, «Мед Хедс» оголосив про свій концерт за три дні до початку, хоча ми про нього говорили ще за два тижні. Тому музиканти й отримали не те, що хотіли. Нині намагаємось робити «живі» концерти рідше, але запрошувати більш дорогі, а тому й якісніші гурти. — Українські музиканти працюють за гарантований гонорар чи за відсоток від входу? — З ким як домовишся. Якщо їде «не розкручений» колектив і ми не впевнені, що зал збереться повний, ми не можемо погоджуватись на гарантований гонорар. А якщо ми знаємо, що концерт вийде успішним, на нього публіка прийде, ми обговорюємо фіксовану суму. Хоча іноді навіть відомі гурти готові виступати за гроші, зібрані на вході. — Невідомі музиканти іноді бояться йти до вас домовлятися про свій виступ… — Двері у нас не зачинені ні для кого. Ми готові працювати з невідомими і молодими музикантами, головне, щоб умови були прийнятними. — Цей бізнес не розчарував? — У будь-якому бізнесі на початку важко. Потім приходить досвід, розуміння того, як треба і як не треба робити. Якогось розчарування немає, працюємо потроху.
