Якщо одні люди при словах «секонд хенд» гидливо кривляться, то інші знаходять серед закордонного мотлоху оригінальні речі й викликають своїм модним одягом заздрість у знайомих. Для більшості ж покупців речей, що були у вжитку, це єдина можливість придбати необхідну річ, бо дешево. Тож сьогодні, зайве не моралізуючи щодо доцільності користування вживаними речами, ми поговоримо про секонд хенд у Рівному. За даними управління торгівлі та побутового обслуговування населення, у Рівному працює 38 торгових закладів, котрі продають товари, що були у користуванні.
Одяг і взуття Чи не найпоширенішими товарами секонд хенду є саме одяг і взуття, котрі продають і спеціалізовані магазини, і приватні торговці на ринках. Особливо багато їх на ринку Дикого, де з’явилися цілі райони торгівлі вживаними речами. Різниця між цими основними постачальниками вживаних речей є, і для багатьох вона істотна. На ринках продається переважно одяг гіршої якості, проте дешевший, ніж у магазинах. Його основними покупцями є малозабезпечені громадяни та селяни, для котрих низька ціна — основний і вирішальний чинник. У спеціалізованих магазинах речі хоч і трохи дорожчі, проте переважно акуратно розвішані на вішаках, розсортовані за видами, а в покупців є можливість приміряти вподобану річ і навіть впродовж доби її обміняти. Валерій Романюк працює на ринку вживаних речей шість років, на сьогодні має два магазини «Міф» і гуртовий склад. За його словами, у Рівному переважно продається одяг і взуття з Німеччини, Великобританії, Швеції. Раніше возили речі з США та Канади, проте через погану якість товару поступово відмовилися від співпраці з цими країнами. Основні джерела секонд хенду — надходження з «приватних колекцій», коли люди позбавляються набридлого одягу та взуття, здаючи їх впродовж спеціальних акцій, та поставки з магазинів зовсім нових речей, котрі мають незначні дефекти чи просто надто довго залежалися на полицях. Саме останні речі цінуються найбільше і представляють для торговців та їхніх клієнтів найбільший інтерес. Також серед секонд хенду іноді трапляються просто ексклюзивні речі відомих модельєрів та будинків моди, брендів і фірм. Щоправда, за словами пана Валерія, останнім часом якість речей, що надходять з-за кордону, дещо знизилася — економіка європейських країн переживає не найкращі часи й їхні жителі стали ощадливішими. Також не потрібно думати, що секонд хенди — винахід зубожілих країн колишнього Радянського Союзу. В усіх країнах Європи вони також існують, і речі, що там продаються, практично такі ж, як і в наших секонд хендах. Багатьох відлякує специфічний запах вживаного одягу й взуття, проте саме він є гарантією того, що речі пройшли відповідну хімічну обробку і є безпечними для здоров’я нового власника. До речі, без так званого екологічного сертифіката, що підтверджує проведення обробки, жодну партію секонд хенду до України просто не впустять на кордоні.
Клієнти й ціни Як розповіли працівники рівенських секонд хендів, їхніми клієнтами є не лише бідні громадяни, а й шукачі цікавих та оригінальних речей — побачивши на вулиці шикарно одягнену панянку, ви ніколи не подумаєте, що її одяг придбаний в секонд хенді. Саме жінки, особливо старшого віку, є основними покупцями вживаного одягу, котрий вони купують не лише для себе, а й для цілої родини. Багато хто також впевнений, що краще купити якісну річ, яка була в користуванні, аніж турецький чи китайський непотріб, котрий пропонують базари. Тим паче, якщо задатися метою, то в магазинах секонд хенду можна знайти пристойні фірмові й зовсім нові речі. Щоправда, вони коштують дорожче, ніж вживані, проте дешевше, ніж турецькі аналоги на ринках. Наприклад у магазині, розташованому в підвалі готелю «Україна», часто продають нові джинси та джинсові куртки за ціною в середньому 50-60 гривень, причому модні й нічим не гірші від базарних. У магазині «Взуття», що розміщений у колишньому центральному гастрономі, продається доволі непогане взуття, часто практично нове. Що стосується зимового взуття, то його продається обмаль, оскільки ситі європейці переважно пересуваються на авто і теплих чобіт не потребують. Щодо цін, то вони залежать від виду й стану ношеної речі, фірми-виробника і переважно коливаються від 2-5 до 20-30 гривень. Кофти й светри можна придбати в середньому за 5-15 грн., джинси за 7-20 грн., куртки коштують від 20-30 грн. до 50-200 грн. за шкірянки та дублянки. В деяких магазинах можна навіть побачити шуби та напівшубки з натурального хутра, щоправда, рідко хорошої якості, за 80-200 гривень. Молодь часто полює за новими кросівками відомих фірм, котрі в «секондах» коштують у 3-5 разів дешевше, ніж у звичайних магазинах. Шкіряне літнє взуття коштує в середньому від 3-5 до 10-20 гривень, демісезонне — від 20 до 50-80 гривень. Звичайно, трапляються дешевші речі, проте вони переважно мають певні недоліки, або дорожчі — є новими й виготовлені відомими фірмами.
Апаратура Ще одним поширеним секондхендівським товаром є різноманітна побутова апаратура. Про її особливості розповіла власниця магазину побутової техніки (С. Бандери,63) Надія Свішевська, приватний підприємець із семирічним стажем роботи. За її словами, в основному вживану апаратуру привозять з Німеччини, проте трапляються прилади походженням з Японії, Великобританії, Італії. Більшість магазинів, що торгують вживаною технікою, дають гарантію на придбаний товар від 3 до 12 місяців, залежно від виду товару, та утримують ціни приблизно на тому ж рівні, що й конкуренти. Різниця може становити 10-20 гривень, тож описані нами ціни є своєрідним орієнтиром у цілому по місту. Ціна телевізорів, що були у вжитку, залежить від дати випуску, фірми-виробника та стану кінескопа. Кольорові телевізори в середньому коштують від 350 до 1-2 тисяч гривень. Наприклад, за 1700 гривень у згаданому магазині продавався кольоровий стогерцевий телевізор 2000 року випуску з діагоналлю екрана 71 сантиметр і повним набором функцій — телетекстом, іграми, стоп-кадром, можливістю розбивати екран на 16 віконечок, у яких можна одночасно переглядати, що транслюється на 16 каналах, та іншими. Подібний новий телевізор коштував би близько шести тисяч гривень. Тому багато далеко не бідних рівнян надають перевагу придбанню вживаної апаратури німецького складання й відповідної якості, аніж новим аналогам, зібраним у Києві, Москві чи Китаї. Тим паче, що в деяких магазинах є можливість навіть замовити вподобану модель з усіма необхідними вам параметрами. Ціна відеомагнітофонів залежить від фірми-виробника та кількості функцій і в середньому становить 200-500 гривень, пральних машин — від дати виготовлення, фірми і рівня автоматизації. В середньому пральки різних кольорів, форм та розмірів виробництва Bosch, Siemens, Privileg коштують від 400 до 1000 гривень. Холодильники сухої заморозки, які ще й самі розморожуються, та морозильні камери різної ємності можна придбати за 350-1000 гривень. Електричні та газові кухонні плити відомих виробників коштують у середньому від 400 до 800 гривень, пилосмоки — 150-200 гривень. Загалом магазини вживаної апаратури пропонують ввесь спектр необхідної у господарстві побутової техніки — аудіосистеми, в тому числі зі старовинними патефонами, праски, мікрохвильові печі, телефони, факси, CD-плеєри, ціни котрих переважно залежать від їхнього технічного стану та року випуску. В середньому ціна дрібної апаратури, що була у вжитку, в 3-4 рази нижча, ніж на її нові аналоги сучасніших зразків. Також є популярними нині секондхендівські комп’ютери, ціни на котрі дуже різняться, залежать від багатьох чинників і в середньому становлять від 50 до 300 у. о. за повний комплект.
Приватні оголошення Значно дешевше можна придбати вживану апаратуру за приватними оголошеннями. Щоправда, майже половина оголошень — реклама тих же магазинів секонд хенду, проте решта — пропозиції людей, котрі або бажають позбутися вже непотрібних речей, або через фінансову скруту пропонують за дуже демпінговими цінами те, що можуть продати. Наприклад, «приватна» газова плита за оголошенням коштувала 200 гривень, електродуховка — 150 гривень, пилосмоки радянського виробництва — 35 і 55 гривень, телевізори — 400-450 гривень. Врешті, за приватними оголошеннями можна дешево придбати, що завгодно — різноманітні меблі, телефони (мобільні, радіо— та звичайні), комп’ютери, ноутбуки, супутникові антени, друкарські машинки та багато інших речей, що були у вжитку, проте ще цілком придатні для подальшого використання. Тож якщо стоїть вибір — мати чи не мати потрібну річ, думка скептично налаштованих до вживаних речей громадян хвилювати не повинна. Врешті, якщо секонд хенди існують — значить, вони комусь потрібні.
