Злочинці з нацистського гестапо, які винні у загибелі людей, вже давно або покарані, або ховаються по світу від справедливого суду. Злочинці з радянського НКВС-КДБ досі живуть у пошані і достатку за рахунок тих, чиїх батьків та дідів знищували колись тисячами і мільйонами. Навіть тепер, коли ми маємо наскрізь чесну владу і винятково патріотичну СБУ, злочинці з радянського «гестапо» почуваються у нас господарями життя. Приклад — рівнянин Борис Стекляр (на фото), який через суд домагається заборонити оприлюднювати документи про свої можливі злочини.
На місці штаб-квартири гестапо у Берліні діє музей «Топографія терору». На виставкових фотографіях та документах — не лише ті, хто був засуджений за злочини під час другої світової, а й ті, кому покарання вдалося уникнути і хто досі живий.
Проте ні колишні гестапівці, ні їхні родичі не робили жодної спроби обмежити доступ до інформації про вчинені злочини. Німці кажуть, що спроби тиску на музей навіть уявити не можуть.
Натомість в Рівному суд відкриває справу за позовом полковника КДБ Бориса Стекляра, який вимагає заборонити оприлюднювати його особову справу і продовжує називати українських повстанців бандитами.
Борису Стекляру нині 93 роки. Під його командуванням на початку 50-х кадебісти переслідували відомого художника та члена ОУН Ніла Хасевича, який активно пропагував незалежність України.
За свідченнями істориків, саме Стекляр причетний до вбивства Хасевича поблизу села Сухівці Рівненського району у березні 1952 року.
Саме він нібито кинув у бункер, де переховувався повстанець з двома побратимами, гранату. За свідченнями самого Стекляра, який дослужив в органах КДБ у Рівному до звання полковника та отримав чимало орденів, Ніл Хасевич спершу застрелив побратимів, а тоді себе.
Кілька місяців тому директор Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович надіслав звернення до СБУ з проханням надати йому особову справу полковника Стекляра з архіву.
А вже за деякий час колишній кадебіст подав до суду з вимогою, аби той заборонив будь-кому надавати його справу. Хоча про те, що його архівними матеріалами зацікавилися, пан Стекляр не мав би знати взагалі. Проте «свої» з управління Служби безпеки повідомили.
У вівторок у Рівненському окружному адміністративному суді мав розпочатися розгляд справи. Проте суддя Людмила Жуковська пішла на лікарняний. Активісти, які прийшли до суду, запідозрили, що у перенесенні засідання можуть бути і суб'єктивні чинники, як-от небажання робити справу публічною.
Історичний блогер Іван Мельник зазначає, що судовий позов полковника КДБ — безпрецедентний в Україні. Перш за все тому, що тільки минулого року закон дозволив доступ до архівів СБУ всім громадянам України, а в живих залишилося небагато тих, хто фігурує у матеріалах про винищення українських націоналістів.
— При цьому закон прописує, що на архівні справи репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років не поширюється дія закону про персональні дані, на які у судовому позові посилається полковник КДБ. Можливо, він просто не читав цього закону, — додає Іван Мельник.
За словами історика Ігоря Марчука, навіть якщо суд заборонить управлінню СБУ надавати особову справу Бориса Стекляра з архіву, багато громадськість не втратить, бо є чимало інших документів, які «яскраво свідчать про діяльність полковника».
— Очевидно, що в особовій справі — не лише інформація про Ніла Хасевича, — зазначає пан Марчук. — Але спроба приховати інформацію тільки посилить інтерес до Бориса Стекляра. Все-таки у 40-50-х роках він був одним із фахівців з боротьби з українськими націоналістами на Рівненщині. А за свою кар'єру отримав вісім орденів. Три — за участь у другій світовій війні, а решту — за роботу в КДБ…
Борис Стекляр, родом із Новограда-Волинського, свою кар'єру розпочав ще за другої світової. У 1941-му пішов на фронт, за рік потрапив у розвідку, а наприкінці війни — у школу СМЕРШу. Після другої світової його направили на роботу у районний відділ КДБ у Дубні, потім — в обласне управління.
У 2013 році Борис Стекляр дав інтерв'ю російському історичному проекту «Я помню». Розповідав про свою кар'єру, а українських повстанців називав бандитами, наприкінці заявивши, що ті націоналісти, які зуміли уникнути смерті та покарання в СРСР, «була наша біда».
Попри те, що було опубліковано чимало матеріалів, які свідчать, що він боровся з українськими націоналістами (а дехто навіть звинувачує його у вбивстві дітей), Борис Стекляр досі залишається у Рівному поважним «ветераном»...
«Ніл Хасевич. Мій взірець художника, воїна, українця, вчителя, людини. Він був всесвітньо відомим ще у 30-х роках, але під час війни митець вступає до лав УПА і ревно бореться за незалежність України. Його графіка і дереворити стають ефективною зброєю в руках визвольного підпілля. Крім того, він вчить все нових і нових людей, які в різних округах потім ілюструють підпільні видання і виготовляють кліше для друкарень. Відомого митця намагалися стерти з пам'яті народу 50 років. Але зараз, завдяки розкритим архівам МҐБ, ми знаємо все. Знаємо, що загинув він як герой з автоматом у руках. Знаємо, як вило від горя все село Сухівці, дивлячись на напівоголені трупи героїв, виставлених чекістами і на глум, і на пострах. Ми навіть знаємо, що керував тоді оперативною групою капітан держбезпеки Борис Стекляр. Який згодом дослужився до полковника і досі живе в нашому Рівному. Кожного року його бачать на парадах. Ми знаємо! Ми пам'ятаємо!».
