Про чудесні властивості цих ліків відомо всім. Вони й від горя рятують, і серце лікують, і біль заспокоюють, і безсоння перемагають... Що ж такого чарівного у цих стареньких краплях?
До складу корвалолу входить засіб, у світі визнаний жорстким наркотиком. Називається він фенобарбітал або люмінал. Виробляти люмінал в Німеччині почали в 1912 році. І аж до 50-х років він залишався найпопулярнішим седативним (заспокійливим) засобом в Європі, а можливо, і в світі. Він знімав спазми в епілептиків, його приймали при безсонні, дами заспокоювали ним ніжні нерви. У препарату було безліч протипоказань, він міг накопичуватися в організмі, а самогубці полюбили люмінал як надійний спосіб підвести підсумок невдалого життя. Можливо, тому німці шукали можливість зменшити шкоду від люміналу при збереженні його корисних властивостей. І в 1934 році в довоєнній Німеччині було створено валокордин — композиція з фенобарбіталу, олії шишок хмелю і м`яти і сполуки брому з валеріановою кислотою. Всі ці компоненти мали здатність заспокоювати, розширювати судини, знімати спазм, дарувати сон. Після війни, в 50-і роки, виробництво валокордину відновили в НДР. Мабуть, у важкі часи, коли мільйони людей ще відходили від стресів воєнного часу, він користувався великим успіхом і не пройшов повз увагу радянських фармакологів. І в 1960 році на Київському фармацевтичному заводі ім. Михайла Ломоносова почали випускати аналог — всім відомий корвалол. Щоправда, на самому заводі повідомили, що автором крапель був їхній головний технолог. Можливо, це він виключив з рецепта братів по соцтабору олію шишок хмелю, щоб не було схоже на банальну крадіжку. У самій же об`єднаній Німеччині валокордин пити перестали, там випускають більш сучасні ліки. Так що тепер фірма «Кревель Мойзельбах ГмбХ» виробляє його винятково для країн колишнього СРСР і колишнього ж соцтабору. Таємниче поєднання брому з валеріановою кислотою — по-науковому етилбромізовалеріанат — отримують з сивухи — з відходів спиртового виробництва. Сивуха, або сивушні олії, — те, що надає неприємного смаку і запаху поганому самогону та неякісній горілці. Складається з суміші спиртів — ізоамілового, ізобутилового і пропилового. Отримана з цієї пекельної суміші сировина для корвалолу була недостатньо чистою, що служило причиною безлічі побічних ефектів. А тепер найдивовижніша таємниця корвалолу. Вона полягає в тому, що він не лікує ні серце, ні ниркову кольку, ні печінку, ні безсоння. Зате заспокоює і тим самим знімає те, що раніше називали «іпохондричним синдромом», а тепер воліють мудро іменувати «соматоформною вегетативною дисфункцією». У перекладі загальнодоступною мовою це означає: порушення в роботі якихось органів (наприклад, серця, печінки, нирок, кишечнику і т.п.) або систем (наприклад нервової), викликані стресом, депресією, тривогою і т.п. Тобто серце болить не від того, що в ньому щось не в порядку, а тому, що страшно, самотньо, сумно і нікому руку подати... І пити ці краплі від цієї хвороби серця, печінки, нирок або душі так само марно, як пити звичайну воду. Але якщо і для заспокоєння пити їх роками, ефект поступово зменшується, і капати в чарку доводиться все більше. Якщо ви спробуєте прихопити з собою в європейське турне пляшечку з корвалолом, вас запросто можуть звинуватити у ввезенні наркотичної речовини. При тривалому застосуванні він не тільки погіршує роботу печінки, нирок і інших важливих органів, а й послаблює пам`ять і навіть призводить до депресій. Але якщо людина звикла приймати 15-30 мл препарату в день, то при різкій відміні буде ще гірше. Виникають стійке безсоння, тривога, галюцинації, що нагадують «білу гарячку». Свої «принади» є в етилбромізовалеріанату. Він накопичується в організмі й призводить до хронічного отруєння бромом. А воно викликає захворювання органів дихання, алергію, порушення в статевій сфері, хронічні болі та багато іншого.
