Через низьку зарплатню молодь не хоче йти працювати у лікувальні заклади для хворих на туберкульоз. Уже нині на Рівненщині не вистачає 20 фтизіатрів.
Без фтизіатрів залишилося п’ять районів області: Зарічненський, Володимирецький, Млинівський, Демидівський і навіть Рівненський. А в спеціалізованих лікарнях, де лікують туберкульоз, працюють люди пенсійного та передпенсійного віку. Та й тих бракує. — Причина цього — непрестижність професії через низьку зарплатню і шкідливість, — розповідає головний фтизіатр Рівненщини Микола Ординський. — Адже завжди існує ймовірність зараження туберкульозом від хворого. Так, торік в області на туберкульоз захворіли 17 медпрацівників, з них 10 — ті, хто працює у туберкульозних лікувальних закладах. У той же час фтизіатр-початківець з 30відсотковою доплатою до окладу за шкідливість отримує усього близько 800 гривень, а з вирахуваннями — ще менше. Середня зарплатня лікаря-фтизіатра з доплатою — 1476 гривень, медсестри — 1054. Медики взагалі в нашій державі отримують найнижчі зарплати після працівників культури та сільського господарства. А мізерна доплата за шкідливість у фтизіатрії фахівців не затримує. Людям потрібно годувати сім’ї, купувати якусь літературу, щоб підвищувати кваліфікацію. А для цього, зважаючи на нинішнє зростання цін, у медика повинна бути зарплата хоча б 5 тисяч гривень. Тому молодь втікає працювати за кордон. У результаті, приміром, у Страшівській тублікарні на Сарненщині на 120 ліжок усього два лікарі, при нормі — 5. Причому один — пенсійного, другий — передпенсійного віку. Тим часом за перше півріччя цього року в області виявили 471 хворого на туберкульоз, з них — 53% з деструктивними формами. Тільки один такий хворий за рік може заразити 1520 людей. Чверть від усіх виявлених хворих мали занедбані форми туберкульозу, які дуже тяжко лікуються і найчастіше призводять до загибелі (щорічно від туберкульозу на Рівненщині помирає понад 100 людей). Це при тому, говорить п. Ординський, що, за нормами Всесвітної організації охорони здоров’я, деструктивних форм може бути не більше 30%, а занедбаних — 0,5%. Але, за тими ж нормами ВООЗ, і держава на фінансування медицини має витрачати не менше 5% від внутрішнього валового продукту, в той час як в Україні витрачають менше 3%. В таких умовах медицина приречена на знищення, а медики — на животіння.
