Вбивство 75-річної мешканки села Серники на прізвище Полюхович сталося 18 грудня 1991 року. Той, кого підозрюють у вбивстві, був затриманий лише 3 квітня цього року у Росії за… порушення паспортного режиму. Тепер перед нашими слідчими та суддями постало незвичне завдання — відновити слідство за подією, яка сталася понад двадцять років тому.
Окрім курйозного затримання, яке хоч і не стало наслідком наполегливої пошукової роботи, якою ніхто не займався, однак підтвердило, що покарання таки знаходить винного, нехай і не одразу, у цій історії ще чимало цікавого. Найголовніше — затриманий може виявитися зовсім не вбивцею. Бо ж стареньку двадцять років тому замордували троє. Двох невдовзі затримали, і вони разом із судом та слідством дружно "перевісили" вбивство на того, кого не упіймали, отримавши покарання за "розбійний напад" і давно його відбувши. Тепер одного із них вже немає серед живих, а щоб знайти другого, враховуючи оперативність наших слідчих, доведеться чекати ще двадцять років. Тож Володимиру Алєксєєву, затриманому у Росії, досить повторити слова двох своїх співучасників, заявивши, що вбивали стару саме вони. Про те, як йтиме слідство і чим завершиться суд по справі двадцятирічної давнини, ми, звісно, повідомимо. А поки нагадаємо подробиці того, що сталося у Серниках 20 років тому, і того, що було потім. За спогадами колишніх міліціонерів та прокурорів, вбивство 75-річної Ганни Полюхович із села Серники було дуже жорстоким. Жінку замордували до смерті. У будинку все було потрощено, у погребі — перекопана долівка, на горищі все перевернуто. Що саме шукали зловмисники — не становило таємниці. У селі казали, що нібито хтось із родичів вбитої був у роки війни у складі банди, яка грабувала польських євреїв, і десь заховав награбоване золото. Спочатку у селі мовчали. Півтора тижня казали слідчим, що нічого не бачили, не знають і не чули. Лише після того, як міліція пообіцяла конфіскувати у селі весь самогон, місцеві про все "згадали". Під підозру підпали племінник вбитої 20-річний Микола Полюхович та його немісцеві "друзі" — Заур Алоєв та Володимир Алєксєєв. Усі вони на той час із села втікли. По свіжих слідах вдалося затримати спершу Полюховича, а згодом Алоєва. Першому суд дав шість з половиною років, другому — сім. Судили лише за розбій. Саме вбивство "повісили" на третього, який нібито "вийшов за межі попередньої спільної домовленості та вбив потерпілу". За підозрою в умисному вбивстві прокуратура області й оголосила Володимира Алєксєєва в міждержавний розшук наприкінці січня 1992 року. Марія Полюхович, мешканка села Серники, племінниця вбитої Ганни Полюхович: — Навіть не віриться, що стільки років вже минуло, а третього з убивць таки знайшли. Сподіваюся, що він не залишиться непокараним… Мою тітку сильно били, поламали ребра та пальці на руках, а потім задушили. На той час старенькій було 75 років. Поховавши за три місяці до того чоловіка, вона жила сама, дітей в них не було, жили бідно. Та й золота ніякого не було насправді. Чоловік тітки зійшовся з нею після смерті першої дружини. В нього була донька, але вона померла у 18 років від туберкульозу. І ось коли хтось закидав чоловіку про золото, то він завше сильно обурювався. Казав, що хіба дав би єдиній доньці померти, якби мав те золото, потратив би все на її лікування, треба — то й за кордон би вивіз… Перетрощивши все в будинку тітки та замордувавши її до смерті, вони забрали тільки три тисячі карбованців, які вона змогла відкласти на випадок смерті… Микола служив у внутрішніх військах, охороняв якусь в'язницю чи колонію, а той Алоєв там відбував покарання. Ось так і подружилися. Десь тоді й з Алєксєєвим він зійшовся… Суд присудив їм мало, бо вони в основному вину на Алєксєєва звалили. Відсиділи, скільки їм призначили. Де зараз Алоєв — хтозна, а Микола після тюрми повернувся в село, завжди якісь підозрілі справи мав, називав себе "смотрящім". Але вже Бог йому суддя — минулого грудня він розбився на смерть на машині в Дубровицькому районі… Коли двох з убивць затримали, для мешканців села це було дуже важливо, що міліція тоді так спрацювала. Бо ніколи не було до того такого, щоб стару самотню людину так замордували. Тоді все село зачаїлося, боялися люди, вікна та двері почали укріплювати... А що зараз, чи привезуть того Алєксєєва з Росії на Рівненщину, чи не відпустять "за давністю" скоєного, чи засудять за жорстоке вбивство?.. Тетяна Павлюковець, в. о. старшого помічника прокурора Рівненської області з міжнародно-правових питань: — 52-річного Володимира Алєксєєва затримали 3 квітня у Волгоградській області Російської Федерації під час чергової перевірки мігрантів. Звіривши його паспортні дані з базами даних Інтерполу, а в нього був паспорт ще громадянина СРСР, побачили, що він числиться у міждержавному розшуку за скоєння злочину в Україні. Алєксєєва помістили в ізолятор тимчасового тримання в місті Котельниково, а ми почали готувати необхідні документи щодо його екстрадиції в Україну. Через Генеральну прокуратуру України ці документи вже відправлені в Російську Федерацію. Коли Володимира доставлять сюди, його подальшу долю вирішуватиме суд — чи в Рівному чи в Зарічному. Річ у тім, що вже давно слідчі винесли постанову про пред'явлення Володимиру Алєксєєву обвинувачення у скоєнні розбою та вбивства з корисливими мотивами. Ось тільки пред'явити це обвинувачення підозрюваному не змогли, бо він втік. Зараз же за скоєне ним вбивство передбачено максимальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. І відповідна стаття Кримінального кодексу не передбачає звільнення від покарання за давністю виконання обвинувального вироку. Єдине — суд може присудити не "довічне", а реальний строк, скажімо, 15 років позбавлення волі.
