Європейський суд з прав людини задовольнив позов проти України 40річного Бориса Мартинчука з села Хотин, що на Березнівщині. Відтак дві тисячі євро заплатила держава своєму громадянину за те, що тривалий час не виконувалось рішення районного суду в його справі. Адже ще дев’ять років тому чоловік мав отримати 50 тисяч гривень компенсації за десять місяців, безпідставно проведених у в’язниці.
Борис Мартинчук пригадує трагічні події, які сталися веcною 1996 року: — Голова колгоспу попросив вийти на роботу, почергувати вночі на фермі. Я погодився. А коли вранці повернувся додому і зайшов у спальну, побачив страхітливу картину — дружина Галина лежала мертвою у ліжку, роздягнена та вся у крові. Я був шокований, однак одразу кинувся в другу кімнату, де мала бути наша чотирирічна донька Оля, бо меншенького трирічного Андрійка ми напередодні відвели до бабусі. Дитина стояла на ліжку, схлипувала, вся трусилась, і нічого не могла сказати... Приїхавши в село, міліціонери спочатку захотіли, щоб я показав, на якій роботі був усю ніч, але коли сів у їхню машину, одразу відвезли мене у райвідділ міліції. Там утримували 10 діб, не відпустили навіть на похорон дружини, хоча за мене ручався її рідний дядько Микола. Я своєї вини не визнавав, але тодішній начальник райвідділу сказав прямо: «Нас не так вже й цікавить — ти вбив свою дружину чи хтось інший, головне, щоб злочин був розкритий». Мене відвезли в Рівне в слідчий ізолятор, і тільки через п’ять місяців вперше до мене слідчий прийшов. Ще через п’ять місяців мене нарешті відпустили на волю під підписку про невиїзд. А повністю зняли всі обвинувачення лише в 1999 році за рішенням колегії суддів обласного суду. І це при тому, що справжній вбивця моєї дружина був затриманий наступного ж дня після скоєного, в тому ж таки 1996 році. Тобто я сидів, і він сидів, добре, хоч не в одній камері. Цей чоловік, Сергій приїхав у наше село з іншої області… Як згодом стало відомо з матеріалів справи проти нього, в мою оселю він пробрався начебто для того, щоб силоміць спробувати свою чоловічу силу на моїй дружині, бо з власною у нього вже нічого не виходило — далась взнаки ліквідація аварії на ЧАЕС. Втім, як з’ясували експерти, не вийшло й з Галиною, і він її забив до смерті. Як все відбувалось, згодом детально розповіла в присутності психологів, психіатрів, вчителів та експертів донька Оля, причому з найменшими подробицями… Дівчинка казала, що й до неї вбивця два рази підходив, але вона закривала очі, вдаючи що спить, і він її не зачепив. За спробу згвалтування та жорстоке вбивство Сергію присудили 14 років, проте відсидів він їх не повністю — помер у колонії... Борис Мартинчук також з прикрістю згадує, що не всі односельчани сприйняли його звільнення. Каже — були й такі, що, зустрівши, не подавали руки, чи ж пліткували, що буцімто «відкупився». А коли хотів повернутись у місцевий колгосп на роботу, то голова сказав: «Ми злочинців не беремо!». На це чоловік не зважив, а звернувся із заявою у Березнівський районний суд про відшкодування перенесених страждань у зв’язку з незаконним арештом і тривалим утриманням у в’язниці. Просив 500 тисяч гривень компенсації — суд присудив 50 тисяч гривень. Проте й цю суму йому не виплатили, замість грошей — численні відписки, то немає виконавчого листа, то грошей у районному казначействі. Тому й вирішив чоловік звернутись за захистом до суду у Стразбурзі. Тепер пан Мартинчук стверджує, що справедливість таки є на світі, але за неї слід боротись. Зізнається, що в цьому йому дуже допомогла підтримка другої дружини, з якою живе вже п’ять років, і з якою нині виховує чотирьох дітей. А також допоміг професійний і, як твердить пан Борис, безкорисливий захист адвоката Віктора Куряти, вихідця з Березнівщини.
Коментар Віктор Курята, адвокат: — Повірте, так справді буває, коли грошей адвокат не отримує, але бачить, що дійсно мало місце грубе порушення конституційних прав людини. І тому я вважав за свій обов’язок довести справу до кінця, повністю зняти з мого підзахисного тавро убивці. А згодом, коли дійшло до звернення у Європейський суд з прав людини, мені було цікаво вивчити саму послідовність і процедуру розгляду справ цим судом. Дві тисячі євро, які Борис Мартинчук отримав згідно з рішенням Європейського суду та 50 тисяч гривень, згідно з рішенням Березнівського районного суду, можна вважати суто символічною сумою, якщо взяти до уваги всі ті страждання, які несправедливо перенесла людина.
