У всіх її значеннях. Бо вона народилася тут і давніша за грецьку десь так на чотири тисячі років. Бо міфи, легенди, повір’я, етимологію багатьох українських слів, пов’язаних з вірою наших предків, дослідив-таки рівнянин Валерій Войтович.
У всіх її значеннях. Бо вона народилася тут і давніша за грецьку десь так на чотири тисячі років. Бо міфи, легенди, повір’я, етимологію багатьох українських слів, пов’язаних з вірою наших предків, дослідив-таки рівнянин Валерій Войтович. Здогадався показати восьмисотсторінковий рукопис ректору Острозької академії Ігорю Пасічникові, а той, у свою чергу — Миколі Сороці, котрий допоміг профінансувати п’ять сигнальних примірників. Не залишився осторонь видавничої справи й Роман Василишин. А під час останнього приїзду Президента до Острога його теж подивували — саме цією книгою. Президент тоді зауважив, звідки вона, та міфологія, у нас взялася, а як поглянув — так і не поскупився... на держзамовлення (5 тисяч примірників — по бібліотеках України!) . Книга справді унікальна. Свого часу велику увагу темі давніх вірувань приділяли і Костомаров, і Нечуй-Левицький, і Чубинський, і Франко. Однак на створення енциклопедії ніхто з класиків не претендував. Адже це означає зібрати й проаналізувати таку кількість матеріалу, на яку далеко не кожному історику чи етнографу вистачить часу і терпіння. Валерій Войтович, уродженець мальовничого поліського краю, майже 20 років довго і терпляче робив цю копітку справу, і нарешті — книгу не просто помітили, її відзначили першою премією на вернісажі «Книжковий сад» після виходу в світ у видавництві «Либідь». Назви «Купала», «Коляда», «Великдень», як і безліч інших українських свят, мають ще язичницькі корені. Скажімо, в цю пору наші предки відзначали повернення сонця до зими, шукаючи цвіт папороті, пускаючи на воду вінки й запалюючи вогнища. Вони вірили, що цього дня мати-земля має найбільшу силу, віддаючи її всім, хто приходить з добром. На українському поліссі Купала уявляли як бога земних плодів, котрий цього дня віддавав заміж свою доньку Дану за бога літнього сонця Семиярила. А Сварог відкривав заради цього ненадовго свою небесну браму. До речі, назви богів та їхніх свят міцно вкоренилися в назвах поліських сіл — ось на Рівенщині є й Сваринь, і Сварицевичі... Тож не дивно, що людина, котра побачила світ серед цього буйства природи і людської фантазії, свого часу вирішила дослідити українську міфологію . Валерій Войтович — у минулому інженер-механік, нині — художник, письменник і етнограф. Це він створив емблему для «Коляди». Велику цікавість для етнографів та фольклористів представляє його графіка — близько півсотні робіт, які поєднали народні уявлення з фантазією митця. На кожній — чи Мокоша, чи Полель, чи Колодій... Хто про таких не чув — варто погортати ще й «Український гороскоп» того ж автора, а ще — збірник легенд і міфів стародавніх українців «Сокіл-Род». Рецензент, кандидат філософських наук Василь Павлюк стверджує, що нічого подібного раніше в Україні не видавалося, і пропонує присудити авторові Державну премію. А от православні священики не задоволені — кажуть, нічого згадувати «поганських богів». Насправді «Українська міфологія» є суто науковим виданням. Тут можна знайти чимало на перший погляд звичайних слів, у яких криється глибока давня етимологія — від «плуга» і «сну» до містичної «абракадабри». Здійснено аналіз глибоких пластів народної культури, котрі відбилися і в християнських святах ( чи не пускали ви днями віночки?). Хоча ніде правди діти — читання «Української міфології» на ніч викликає у дітлахів реакцію, подібну до першого знайомства з Гаррі Поттером — цікаво.... А з ним, як відомо, теж не всі служителі церкви дружать. Книгу презентували у Рівенському Будинку вчених. Як буде нагода — завітайте до виставкової зали: там посміхнуться до вас зі стін очі забутих предків.
