Першою ознакою зміни влади в Україні стало у Рівному «повернення» Валерія Короткова. Найбагатший рівнянин початку дев’яностих років минулого століття, який публічно не нагадував про себе у Рівному понад десять років, раптом заявив про свої права на «незаконно» забране у нього майно і має намір повернути собі все, що мав до свого раптового зникнення в середині дев’яностих.
Розпочати відновлення своїх майнових прав 59-річний Валерій Коротков має намір з готелю-ресторану «Басівщина» на вулиці Київській, 97, на місці якого зараз автосалон, та приміщення колишньої виставкової зали товарів народного споживання на вулиці Замковій, 26-А, в якому вже давно розташувався торговий комплекс «Гранд Базар». Очолювана Валерієм Коротковим виробничо-торгова фірма «Еліксир» у квітні 1996 придбала ДКП «Басівщина» за 421 мільйон 607 тисяч 200 тодішніх українських карбованців. А будівля виставкової зали на ділянці площею понад дві з половиною тисячі метрів квадратних в червні 1995 року коштувала «Еліксиру» 21 мільярд українських карбованців, які зараз Валерій Коротков прирівнює до одного мільйона 800 тисяч американських доларів. Кореспонденту «РВ» він представив не тільки документи про повну оплату цих об’єктів, але й акти їхньої експертної оцінки, договори купівлі-продажу цього державного майна комунальної власності, акти його передачі Валерію Короткову як покупцю та свідоцтва про право власності на них. Історія про те, де були ці документи більше десяти років та як знову потрапили до власника, виглядає зі слів Короткова чи то як детектив, чи то як фантастика, чи то як правда про методи здобуття власності у Рівному: — Документи на шістнадцять об’єктів, які мені належали, зникли у 1998 році, коли я працював за кордоном, а обов’язки керівника фірми «Еліксир» виконувала мій старший товарознавець Ольга Ципан. Вона сказала, що всі документи із сейфа зникли, мовляв, хтось їх викрав. І ось нещодавно вона сама мені ці документи повернула. Запитав, чому ж стільки років мовчала, але у відповідь почув щось нерозбірливе, мовляв, начебто я її про ці папери ніколи й не запитував. Не знаю, чим насправді керувалась моя колишня працівниця. Але як я міг не запитувати про важливі документи, коли стільки років куди тільки не звертався за ними?! Зокрема, коли вже подумав, що ті документи, які були в мене, назавжди зникли, звертався до тодішнього начальника регіонального управління Фонду держмайна Валерія Марчевського, адже один примірник мав бути в цій установі. Проте пан Марчевський тоді категорично заявив, що всі документи на моє право власності кудись зникли. Звертався в інші установи, в тому числі й у Державний реєстр, де також мали бути копії, але й там їх не виявилось. На мої вимоги чиновники лише розводили руками, а без документів нові власники об’єктів мене фактично відверто посилали... Я думаю, все це почалося ще у 1996 році, коли я поїхав в Англію і всі подумали, що це назавжди. А коли я повернувся, то ніхто чомусь не замислився, що якщо я був таким багатим, то чому раптом став таким бідним. Мова ж була не про якусь одну машину чи квартиру, а про шістнадцять дуже дорогих об’єктів, за які я заплатив великі гроші. І тепер я хочу просто повернути це своє майно законним шляхом, на підставі законних документів, які, на щастя, в мене вже є. Також буду домагатися компенсації заподіяних мені матеріальних та моральних збитків і покарання всіх винних. Адже хтось мої документи приховував чи нищив, хтось їх підробляв разом із моїми підписами, хтось весь цей час незаконно розпоряджався моїм майном. Для прикладу, за яким правом міська рада в грудні 2002 року передала фірмі «Алком» в оренду на дев’ять років земельну ділянку площею понад 2600 метрів квадратних для обслуговування цілісного майнового комплексу на вулиці Замковій, 26-А? На якій підставі віддали в оренду мою власність, де орендар облаштував «Гранд Базар» і заробляє на ньому великі гроші, а я тим часом залишаюся ні з чим? Відповіді на ці та багато інших запитань, сподіваюсь, дадуть слідчі, принаймні я цього домагатимусь, і мовчати не буду, хоча й розумію, що «наступаю на мозоль» та зачіпаю інтереси багатьох непростих людей, адже йдеться про дуже великі гроші. А якщо, не дай Бог, щось станеться і мене приберуть, то всі знатимуть чому. Напередодні Великодня, 2 квітня, мені на мобільний зателефонував з київського номера (044)248-07-63 Валерій Марчевський і лаконічно мовив: «Господь послав посланців, щоб вони забрали твоє життя на той світ за те, що ти коїш людям». Як випадає ці слова сприймати, коли я не хочу на той світ? Як повідомив колишній природохоронний прокурор області та радник колишнього голови РОДА Василя Червонія, а нині представник інтересів і консультант Валерія Короткова з юридичних питань Віктор Дежнюк, над поверненням колишнього майна фірми «Еліксир» вже працюють багато фахівців: — Інтереси Валерія Короткова представляє київський адвокат Микола Волошин. Окрім нього, всі питання відпрацьовує й група компетентних юристів. Ми вже підготували відповідні заяви у Фонд держмайна, прокуратуру, міліцію та СБУ. Адже мають бути встановлені всі особи, передусім чиновники, які оперували майном Валерія Короткова, переоформлювали його, здавали в оренду. Вони мають понести кримінальну відповідальність за підробку документів, зокрема, рішень міської ради, фіктивні договори оренди, за рейдерські захоплення. Йдеться фактично про дії організованої злочинної групи. Також будуть підготовлені позови до суду щодо відшкодування майнової шкоди та моральних збитків, заподіяних Валерію Короткову. Адже всі ці тривалі переживання за своє втрачене майно й призвели до інфаркту, клінічної смерті і двох операцій на серці, які він переніс, до того, що він став інвалідом другої групи. Час покаже, чи вдасться Валерію Короткову повернути колишні магазини, ресторани та інше нерухоме майно і покарати тих, через кого він їх втратив. Але навряд чи йому вдасться знову досягти свого колишнього становища у місті — тоді, на початку 90-х, він раптом заробив такі гроші, які тоді й не снились, скажімо, Ринату Ахметову, найбагатшій сьогодні людині в Україні. Нагадаємо читачам про основні факти з життя рівненського підприємця, який міг стати сучасним мільярдером, але так ним і не став. Про низку гучних кримінальних справ проти Валерія Короткова щодо різних фінансових махінацій і відмивання великих сум грошей, з яких склався його стартовий капітал, правоохоронці вже навіть не згадують. Залишається лише вірити словам добропорядного бізнесмена. Про те, що його дітище «Еліксир», яке процвітало з 1990 по 1996 рік, цілком законно отримувало основні доходи з перепродажу дизпального, якого щомісяця реалізовували по 10 тисяч тонн. Фірма також мала своє фітовиробництво, займалась обробкою металів і виготовляла вироби з дерева та пластмаси. Проте більшість рівнян пам’ятають здебільшого те, що фірма Короткова випускала зафарбовану газовану воду, а він сам був таким благодійником, якого після нього більше в місті не було. Зокрема, у 1993-1994 роках близько 36 тисяч рівненських школярів отримували від «дяді Валєри» безкоштовні обіди. А коли Валерій Коротков був власником футбольної команди «Верес», рівненська команда піднялась до вищої ліги чемпіонату України, виходила у півфінал Кубка України, вигравала у київського «Динамо», донецького «Шахтаря» та «Дніпра», а вхід на стадіон «Авангард» для вболівальників був безкоштовним. Фактично тоді ж Валерій Коротков спробував піти у велику політику. Під час президентських виборів у 1994 році він був довіреною особою кандидата Леоніда Кучми в Рівненській та Волинській областях. На виборах президента через п’ять років спершу Претендент у кандидати на посаду Президента від Жіночої партії України, а згодом довірена особа знову кандидата Леоніда Кучми в Харківській, Полтавській та Сумській областях. Під час парламентських виборів у 2002 році Коротков був у першій п’ятірці від блоку ЗУБР (за Україну, Білорусь та Росію). Сьогодні Валерій Коротков каже, що політика його більше не цікавить, і після повернення свого майна він, за підтримки вболівальників, знову підніматиме футбол у Рівному. А про чернігівський футбольний клуб «Десна», власником якого він став у лютому минулого року, воліє не згадувати: — У випадку з клубом «Десна» я, на жаль, наступив на колишні граблі — взяв знову хмельничанина Михайла Дунця, який колись працював у мене тренером у «Вересі». Це був провальний проект, і я не хочу більше мати з ними жодних справ. Краще підніматиму футбол вдома, у Рівному.
