— Коли я перестав вживати спиртне, а сталося це у 1986 році, у мене з’явилося багато вільного часу, — розповідає Григорій Іванчук, — от я і став на шлях велотуризму. За 26 років подорожей побував у 71 області, проїхав більше тисячі міст і селищ. З людьми у мене ніколи проблем не було, ні на Кавказі, коли там була війна, ні в інших регіонах. Можливо, щастило, а можливо, не такі вже й люди погані, як іноді здається. Навпаки, мене часто запрошували у свої обійстя переночувати. Але за весь час подорожей я жодної ночі не провів у готелі чи в квартирі. Моє переконання таке: я турист, а тому повинен бути в єднанні з природою. Ночував у лісах, під скиртою, у дощ на зупинках. При цьому відпочивав краще, ніж вдома на білих перинах.
— Коли було складніше мандрувати — у радянські часи чи нині?
— Зараз із запчастинами та продуктами набагато легше. У 90-ті було зібратися у подорож складніше, але це мене не зупиняло, адже саме у випробуваннях пізнається людина.
— Що берете з собою у мандрівку?
— Лише найнеобхідніше, адже їду серед живих людей, при потребі допоможуть. Беру гроші, документи, каструлі, ліки, продукти, зокрема сало солене, яке добре зберігається в дорозі. Усе складаю за списком, адже в дорозі дрібниць не буває. Треба передбачити все, і дощ, і холод, і комарів.
— Яка поїздка у вас була найскладнішою?
— Маршрут №16 — на Кавказ — 47 днів, 8 тисяч кілометрів. Під час цієї поїздки на 44-й день я встановив власний особистий рекорд, подолавши 253 км за день.
— Чи траплялися якісь неприємні моменти під час мандрівок?
— Особливо ніяких. Бувало, їхав не туди, куди треба, робив зайвий гак. Єдине, що буває морально складно, адже їду я один, десь на третій день находить сум, але потім зникає.
— До яких нових звершень готуєтесь?
— Ніяких особистих рекордів бити не збираюся. Найближчим часом хочу поїхати у Закарпаття в Долину нарцисів, а ще в планах Судак, кажуть, фортеця там гарна.
