Серед тих, хто знаходиться сьогодні у буцегарні білоруської столиці — і рівнянин Олександр Машлай. Напевне, і не думав він претендувати на роль головного ворога «бацьки» і стати предметом міждержавної дипломатичної метушні, коли 26 квітня із своїми колегами з «Національного альянсу» вирушив до Мінська, щоб взяти участь у мирному марші «Чорнобильський шлях». Тамтешні правоохоронці пов’язали учасників маршу і, незважаючи на громадянство, добряче нам’яли боки хлопцям. Били, як кажуть, не по паспорту, а по більш вразливих ділянках тіла. Після того мінський суд виявив, що затримані становлять неабияку небезпеку для суспільства, отож на п’ятнадцять діб арештував маніфестантів. Наступного дня українці розпочали голодування, а вітчизняні дипломати — безпорадні спроби визволити заарештованих. Ті з колег Сашка, яких не схопили у Мінську, вже другий тиждень поспіль блокують білоруське посольство у Києві, сумлінно палять портрети Лукашенка, б’ють у барабани, а вчора ще й встановили кілька метрів колючого дроту.
Серед тих, хто знаходиться сьогодні у буцегарні білоруської столиці — і рівнянин Олександр Машлай. Напевне, і не думав він претендувати на роль головного ворога «бацьки» і стати предметом міждержавної дипломатичної метушні, коли 26 квітня із своїми колегами з «Національного альянсу» вирушив до Мінська, щоб взяти участь у мирному марші «Чорнобильський шлях». Тамтешні правоохоронці пов’язали учасників маршу і, незважаючи на громадянство, добряче нам’яли боки хлопцям. Били, як кажуть, не по паспорту, а по більш вразливих ділянках тіла. Після того мінський суд виявив, що затримані становлять неабияку небезпеку для суспільства, отож на п’ятнадцять діб арештував маніфестантів. Наступного дня українці розпочали голодування, а вітчизняні дипломати — безпорадні спроби визволити заарештованих. Ті з колег Сашка, яких не схопили у Мінську, вже другий тиждень поспіль блокують білоруське посольство у Києві, сумлінно палять портрети Лукашенка, б’ють у барабани, а вчора ще й встановили кілька метрів колючого дроту. Затримані бадьоряться і оцінюють свій стан здоров’я як задовільний — востаннє змога перемовитися рідним із Сашком Машлаєм телефоном випала позавчора. Тоді ж з хлопцями провели і зустріч представники міграційної служби Білорусі. Вони погрожували українцям депортацією під конвоєм. У березні голова «Національного альянсу» Ігор Гузь відвідував Рівне, де брав участь у спільній з білоруською опозицією конференції. Пан Ігор не мав і тоді ілюзій щодо безпечної прогулянки територією Білорусі. «Нещодавно одного хлопця схопили тільки за те, що він ніс національний білоруський прапор», — говорив про білоруські реалії пан Гузь, але, напевне, не передбачав, що таким хлопцем може невдовзі виявитися сам та його рівенський колега Машлай. Сашко теж не сидів, склавши руки, і однієї квітневої днини на Театральній площі влаштував з друзями напіввиставу, напівмітинг, одягнувши арештантську робу. Таким чином перехожим мали показати, який жахливий стан із свободою у Білорусі. «Рівняни, може, думають, що це далеко, — сказав тоді Машлай. — Але насправді це не так — диктатура знаходиться всього за сто п’ятдесят кілометрів від нашого міста». Що очікує Сашка 12 травня після повернення додому? Аж ніяк не репресії з боку університету, з якого хлопця за академічну неуспішність відрахували ще на початку березня. Можливо Рівне зустріне Машлая нашвидкуруч зліпленим героїчним ореолом навколо молодого революціонера? Так і ввижається картина — урочистий прийом «мінського мученика» в облдержадміністрації, зустрічі в колективах, навчальних закладах. Ось вам людина, яка боролася з диктатурою, та так, що в пошуках диктатора рушила аж за сто п’ятдесят кілометрів від Рівного. Не одна, навіть зріла за рівенськими політичними недомірками, партія захоче взяти собі прізвище «Машлай» в партійні списки, щоб приховати безликість і нездатність до дій інших полум’яних, але люблячих домашній спокій і затишок спискових бійців. Політики ледь не битимуться за честь називатися визволителями хлопців, сипатимуть за Прип’ять гнівні заяви, здобуватимуть авторитет, щоб виграти вибори. А якщо заява білоруського посла Валентина Величка про «спробу підірвання віковічної дружби між народами» кинута не просто заради красного слівця, а має на меті попередити про цілком чіткі кроки білоруської сторони у відповідь — жорсткий контроль за суміжними кордонами, згортання кволих ще інвестицій, насторожене ставлення до всіх українців. Чи зрозуміють всю політику і всю глибину питання зарічненські поліщуки, які одного прекрасного дня повернуться із свого звичного білоруського пасовища під конвоєм прикордонників? Ох і клястимуть же тоді зарічненці Лукашенка — вони ж бо й не знають, далебі, що інші президенти на світі бувають. Це, без сумніву, буде визначний успіх зовнішньої політики України у північному напрямі. Тільки чи варто за це платити ціною здоров’я хлопчаків, які чомусь вперто шукають диктаторів аж за сто п’ятдесят кілометрів від Рівного.
