Сказати, хто в цій справі правий, а хто винен, дуже тяжко. Останню крапку, звичайно, у ній поставить суд, визнавши своїм рішенням, кому ж бути власником злощасної квартири. Втім, немає певності у тому, що навіть після цього родинна війна між братом і сестрою скінчиться і зруйновані ще кілька років тому стосунки коли-небудь налагодяться.
Розповів про конфлікт, який виник у їхній родині, рівнянин Афанасій Кирилюк, прийшовши в редакцію. За його словами, Зоя Волчкова, його єдина на сьогодні рідна сестра (друга — Марія — померла), скориставшись тим, що їхня 78-річна мати Віра Кирилюк-Євчук на той час була вже глуха і сліпа, у 1996 році змусила її у нотаріуса підписати договір дарування своєї однокімнатної приватизованої квартири. Пояснення необхідності поставити підпис було простим — в результаті буде більшою пенсія і за квартиру доведеться менше платити. Процедура оформлення дарчої у нотаріуса, стверджує п.Кирилюк, відбувалась без свідків, незважаючи на вік дарувальниці й інструкцію, яка передбачає в таких випадках обов’язкову їх присутність. Тому про що йшлося в документі, який підписала мати, повіривши доньці, стало відомо лише у 2001 році. Саме в цей період Віра Кирилюк-Євчук продала квартиру своєму онуку, сину Афанасія Кирилюка, Віктору, оформивши договір купівлі-продажу в Рівенському обласному товаристві «Біржовий контракт». Спеціалісти товариства, перевіривши всі необхідні документи в бюро технічної інвентаризації, ніде не виявили запису про те, що у згадуваної квартири інша власниця, а саме Зоя Волчкова. Щоправда, тут є один нюанс: мати і син Кирилюки виявили, що з квартири матері зникла будинкова книга. Повідомлення про втрачений документ вони дали у місцевій пресі й оформлення купівлі квартири здійснили на підставі поновленої будинкової книги. Коли ж Зоя дізналася про те, що її квартиру продали, то пригрозила немічній матері, що викине ту на вулицю, оскільки має дарчу, яка підтверджує її право власності на материне житло. Афанасій Кирилюк стверджує, що сестра, влаштувавшись на роботу в обласне бюро технічної інвентаризації, внесла до книги інвентаризації запис про те, що квартира перебуває в її власності ще з 2000 року. Мати подала позов до суду, коли дізналась про такий казус з квартирою. Однак, незважаючи на слова матері про те, що дарчу було зроблено незаконно, суд її залишив у силі. — Я пропонував сестрі, — розповідає п.Кирилюк, — ще за життя матері розділити її житло таким чином, щоб дві третини його дісталось тому, хто забере матір до себе жити і буде її доглядати. Однак так ми ні до чого й не домовились. Коли почалась тяганина з квартирою, чоловік сестри прийшов до матері, повиламував водопровідні крани, закрив її у хаті й забрав ключі. На щастя, він не відключив телефон, тож мати подзвонила до нас і ми змогли її «звільнити». Я оформив опікунство над матір’ю. Вона була прописана у моїй квартирі. В материній же квартирі були прописані обидва мої сини: Віктор та Олег. Віктор повністю оплачував всі комунальні послуги по квартирі; коли мати померла (а вона так і не змогла добитись справедливості, незважаючи на декілька судів), поховав її. Зоя ж навіть не прийшла на похорон. І тепер вимагає в судовому порядку виселення моїх синів, які проживають і прописані у материній квартирі. Суд, як не дивно, на стороні сестри. Втім, у мене є відеозапис, на якому зафіксовано матір, коли вона розказує, що не знала про те, що підписала дарчу. Розповідає, як Зоя ставилась до неї, як не хотіла її доглядати, забирала в неї гроші. Відеозапис цей, щоб добитись справедливості, я збираюсь надіслати у Верховний Суд. Сестра п.Кирилюка Зоя Волчкова має своє пояснення цієї ситуації: — Брат зі своїми синами самовільно зайняв мамину квартиру, уклавши незаконний біржовий контракт. Адже квартира належить мені, бо мама подарувала її мені у 1996 році на день народження, оскільки я єдина її донька. Я доглядала маму, їсти їй носила. Окрім цього, я приватизувала їй квартиру, встановила у ній телефон. Брат же закривав маму неодноразово в квартирі, щоб вона не могла вийти. Неправда, що коли мама ставила підпис під дарчою, то недочувала і недобачала. В суді вона, до речі, визнала цей підпис. Так само неправда, що я для того, щоб зафіксувати право власності на квартиру, влаштовувалась на роботу в обласне бюро технічної інвентаризації. Я працювала лише в інспекції з контролю за цінами. Щодо брата, то йому дістався шикарний батьківський дім у селі, однак він його продав і купив тут квартиру. Вимагаючи виселення синів брата з материної квартири, я подала позов до суду, однак досі справа не вирішена, оскільки брат на судові засідання не з’являється. На завершення хочеться додати, що ні в Афанасія Кирилюка, ні в його сестри Зої Волчкової немає проблем із житлом. Обоє вони мають по трикімнатній квартирі. А за квартиру матері вони борються заради власних дітей, аби ті мали житло, та, як стверджують вони, заради... справедливості.
