Максим Кідрук — рівненський письменник-мандрівник, програміст і електроенергетик за освітою. За свої неповні 28 років він об’їздив 28 країн та видав шість книг, які, що головне, непогано продаються у книгарнях. Про «приколи» у подорожах він розповідав на зустрічі зі школярами та вчителями у Палаці дітей та молоді.
Максим Кідрук — рівненський письменник-мандрівник, програміст і електроенергетик за освітою. За свої неповні 28 років він об’їздив 28 країн та видав шість книг, які, що головне, непогано продаються у книгарнях. Про «приколи» у подорожах він розповідав на зустрічі зі школярами та вчителями у Палаці дітей та молоді. Мандівник розповідає, що першою справді серйозною подорожжю стала мандрівка у Мексику. Вона потім втілилась у книгу «Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії». Її особливістю було те, що саме в цей час його «кинув»друг, який повинен був їхати також. А Кідрук знав лише два слова іспанською: «por favor», що означає будь ласка, та «саbra», що означає козел. — Свою книгу про Мексику я надіслав у шість великих видавництв й в усіх успішно отримав… відмову, — розповідає автор. — Цю ж саму книгу за порадою друзів я подав на «Коронацію слова», де зовсім не очікуючи того, виграв друге місце. І потім усі ті видавництва самі почали дзвонити мені, прохаючи надати рукопис. Написання книги «Любов і піраньї» після подорожі в Бразилію також пов’язане з цікавими обставинами. — Коли мені пропонують кудись поїхати, я спочатку відповідаю «так», а потім вже питаю «куди?». Після сварки з дівчиною я погодився поїхати у Південну Америку. І вже збиралися, як ми з дівчиною помирилися. А вона, на превеликий жаль, почала відмовляти мене, мовляв, це все несерйозно. Але друг подзвонив і сказав, що взяв квитки, тому відмовлятись вже не було сенсу. Після цієї спонтанної мандрівки я написав книгу «Любов і піраньї». Любов — пов’язана з моєю дівчиною, а піраньї — тому що в Бразилії, а точніше в Пантаналі, я «познайомився» з цим видом риб. А ще я зрозумів, що фотографувати кайманів не можна збоку, лише спереду. Тому що коли тварина нападає, вона відразу направляє щелепу вбік. Однією з пригод письменника була протестна акція з приводу конкурсу «Win a Ukrainian Wife!», організованого одним із новозеландських радіо, яке оплачувало двотижневу поїздку переможцю в Україну, аби вибрати собі жінку. Кідрук поїхав в Окленд, щоб обклеїти місто плакатами із зображенням жінки-фемен з серпом в одній руці й чоловічими органами в іншій з надписом: «We are waiting you! Try to win a wife again!» (»Ми чекаємо вас! Спробуйте виграти жінку знову”). Врешті-решт, цьому радіо заборонили проводити будь-які конкурси. Найцікавішою, за словами Максима, була поїздка в Намібію та Анголу, куди йому потрапити просто пощастило, оскільки ці країни закриті для туристичного огляду. Саме там він відзняв нині популярній у мережі ролик «Азаров, ай-яй-яй». — Я мав цю ідею досить давно, проте не міг втілити її у життя. Мене обурює те, що наш прем’єр-міністр Азаров за приблизно 40 років життя в Україні не вивчив української мови. Я не зміг це зробити з монгольським плем’ям: люди занадто агресивні. На відміну від них, намібське плем’я хімба залюбки за 10 хвилин на камеру вивчило кілька фраз: «Азаров ай-яй-яй! Як тобі не соромно!» — розповів Максим.
