Поки державні служби зайнятості в рідній країні шукають нові форми працевлаштування безробітних та закликають молодь і дітей жити й працювати в Україні, молодь, а також люди середнього віку, намагаються дати собі раду самостійно. І вирушають шукати роботу, а головне — пристойну оплату своєї праці — за кордон. Найчастіше штовхають до цього втрата роботи й неможливість знайти іншу, борги і бідність. Кількість тих, хто їде на заробітки, зневірившись у можливості знайти її тут, на жаль, не зменшується. Як повідомляє «Польське радіо», на початку минулого року чисельність українських працівників у Польщі у порівнянні з 2009-м збільшилася на 35% і становила 800 тисяч. Польські експерти прогнозують, що ця тенденція цьогоріч не зміниться. Українці їдуть до Польщі здебільшого на будівельні та сільськогосподарські роботи, а також доглядати за хворими літніми людьми. Приблизно так само виглядає картина працевлаштування людей, які не можуть претендувати на реалізацію своїх знань та умінь за дипломом про вищу освіту, й в інших країнах. Ми розпочинаємо серію публікацій про те, як дається заробітчанський хліб нашим землякам.
На полуницях було важко За працевлаштування у Польщі фірма, через яку вона їхала на роботу, взяла з кожного по 600 гривень (при тому, що довідку на працевлаштування українців роботодавець отримує безкоштовно), ще 700 гривень — за дорогу плюс 35 євро за отримання візи. У квітні 2010-го у групі з 20 таких же заробітчан, вона уперше перетнула польський кордон. Ці люди між собою не були знайомі, їхали працювати так само, як і Аліна, через фірму, що подавала оголошення. Швидко познайомилися, розговорилися. А далі дороги заробітчан розійшлися — хтось швидко повернувся додому із застудою і без жаданого заробітку, а хтось таки відпрацював дозволені 6 місяців і трохи заробив. Щоправда, не без пригод. — Несподіванки почалися, тільки-но перетнули кордон, — розповіла Аліна. — Ми їхали на роботу з вирощування полуниць у Щецін (старовинне місто на північному заході Польщі — Авт.), і це було записано у договорі. Аж раптом нам повідомили, що там працівників уже не потрібно. Мовляв, поїдемо в інше місце, там робота така ж. Нас відвезли у селище Вітослав. Робота була важка: сидячи на колінах, викопувати на полі саджанці полуниці і складати на купки по 26 штук. Після першого дня роботи ми упродовж кількох годин ніг не відчували, так стомилися. Наступного дня багато хто не вийшов на роботу, поміж нас були й поляки, вони першими й почали обурюватися. Ми до них приєдналися. Пора була така, що погода часто змінювалася, було холодно, то град, то вітер. У негоду нас забирали грітися в автобус, але платили за цю роботу мало. Багато хто з заробітчан, напевне, й раніше не витримував цих умов, люди втікали, тож роботодавець сказав, що заплатить через два місяці, коли ми закінчимо відведений нам обсяг робіт. Але заробити тут було важко. Селище невеличке, супермаркетів немає, тільки невеличкі крамниці та кіоски, харчі в них дорогі і вибору немає. Дехто залишився там працювати далі, але десь із половина повтікали хто куди.
На печерицях жили у вагончику Після того як дехто з українців застудився і змушений був повернутися додому, родичі заробітчан почали «атакувати» фірму, через яку їхали на роботу. І домоглися переведення на іншу роботу — збирання печериць у Лєдниці. Якщо на полуницях принаймні умови проживання були пристойні, то тут довелося жити у значно гірших умовах — у вагончиках. Зате робота була у приміщенні, а не на полі, і платили погодинно — 6 злотих за годину. За 8-годинний робочий день виходило 48 злотих (за нинішнім курсом це близько 130 гривень — Авт.). Перші два тижні працювали без вихідних, треба було зрізати гриби і складати їх у ящики на візки. Для цього видавали одноразові роби і рукавиці, а також номерки кожному. Гриби мали бути чисті, гарно укладені, правильно зважені. Якщо старший по зміні мав до когось зауваження, він вигукував номер, і роботу треба було переробити. Тут також працювали і поляки, й німці, і дівчата з Таїланду. Останні працювали на печерицях не перший рік, жили разом в одній кімнаті, не зі своїми спілкувалися англійською. Працювали іноді по 12 годин на день, іноді по 6, але й на печерицях заробітки видалися Аліні важкими.
Якщо їхати, то знову на завод Через кілька тижнів на грибах завдяки особистим знайомствам однієї з приятельок по роботі Аліні знову вдалося її змінити — вона поїхала працювати в Ополє, що у південно-західній частині Польщі. — В цьому місті мені одразу сподобалося, — продовжила Аліна, — гарне історичне місто, багато магазинів з великим вибором товарів, значно дешевших, ніж у кіосках у невеликих селищах, де я була до того. І умови проживання були чудові, а головне — робота і платня мене цілком влаштовували. Ми працювала на пакувальній лінії на заводі, який випускає брами, ролети та жалюзі. Працювали по 8-12 годин, мали два вихідних на тиждень; платили тут вже 8 злотих за годину. І хоча фізично теж було важко, але ми були зацікавлені працювати більше годин, бо тут можна було заробити. Місячна платня тут виходила півтори тисячі злотих (близько 4 тисяч гривень). За житло ми не платили, харчування обходилося недорого. Я поступово вивчила польську мову на рівні спілкування і почала вільніше почуватися в цій країні. В Ополє я пропрацювала три з половиною місяці і в жовтні повернулася додому, бо в мене закінчився термін дії візи. Зараз Аліна вдома, поки що не працює. Своїми заробітками в цілому задоволена, борги оплатила. Навесні збирається знову їхати працювати до Польщі, на той самий завод. Тієї фірми, через яку Аліна вперше їздила працювати, уже немає. Вона взяла наперед контакти й телефонуватиме одразу в Ополє, щоб отримати запрошення. У Рівному знайти роботу за таку платню, яку одержувала на польському заводі, не сподівається.
Довідка «РВ» Громадяни України можуть працювати в Польщі без дозволу на працевлаштування, але за наявності безкоштовної реєстрації в місцевих органах працевлаштування (Powiatowy Urzad Pracy). Це правило не стосується визначених професій, приміром, вчителів іноземної мови, науковців, духовенства, учасників різних програм, що фінансуються ЄС тощо. Тобто йдеться про висококваліфіковані послуги, які можуть надавати українці. Є також інші обмеження щодо студентів, які навчаються в Польщі на стаціонарній формі навчання, постійних кореспондентів, якщо вони зареєстровані в Міністерстві закордонних справ Польщі, членів національних спортивних збірних команд та представників міжнародних спортивних організацій. Поширюються обмеження й на акторів, режисерів, диригентів, музикантів, співаків, танцюристів, циркачів — не більше 30 днів на рік. Таке ж обмеження стосується науковців під час конференцій.
Які документи необхідно оформити на працевлаштування без дозволу? Польський роботодавець, у якого працюватиме громадянин України, має звернутися до повітового управління праці (Powiatowy Urzad Pracy) із заявою про реєстрацію іноземця. Ця довідка є безкоштовною, і роботодавець оформить її на місці протягом 10 хвилин. У документі вказуються дані громадянина України, місце і період працевлаштування. Заявка оформляється в двох примірниках. Один примірник залишається у повітовому управлінні, а другий роботодавець віддає громадянину України в руки. Довідка є основним документом, який підтверджує легальність працевлаштування і перебування на території Польщі. Через її відсутність прикордонна служба може депортувати такого заробітчанина. Тому варто мати довідку з собою під час перетину кордону. У попередні роки саме через відсутність цієї довідки багато українців було депортовано з Польщі.
Міфи про працевлаштування українців у Польщі Дехто вважає, що легальне працевлаштування невигідне для українців, тому що роботодавець зменшить розмір їхньої заробітної платні за рахунок сплати податків. Однак якщо ви працюватимете легально, роботодавець не може платити вам менше від мінімальної заробітної плати. На 2011 рік вона становить 1386 злотих. Після сплати податків ви отримаєте 1000-1100 злотих. У разі виявлення порушення законодавства працівника депортують, а роботодавця оштрафують на 5000 злотих і зобов’яжуть сплатити податки. Прикордонна служба має широку компетенцію і працює не лише на кордонах, а й по всій країні. Крім неї, за легальністю працевлаштування стежать інші місцеві й державні органи. У 2009 році прикордонники та інші служби викрили у Польщі 10 000 нелегальних працівників.
