У Рівному давно очікували, коли одіозний російський політик Володимир Жириновський приїде до Костополя, на батьківщину своїх предків — підприємців Едельштейнів. На землі, де під час війни були знищені його родичі, Жириновський був самим собою — онуком Іцхака Едельштейна, власника деревообробної фабрики у Костополі, якого радянські більшовики позбавили у 1939му році власності, а німецькі нацисти у 1941му році розстріляли. Жириновський намагався широко не розголошувати своєї поїздки на батьківщину діда. Бо приїхав він до нас без звичної для нього маски «радикального політика», приїхав звичайною людиною, яка розшукала свою батьківщину.
Приїзд Жириновського до Рівного до останнього моменту був лише «ймовірним» — точної дати та подробиць не знав ніхто. Тому звістка про прибуття Жириновського у спецвагоні потяга «Москва-Ковель» у понеділок стала несподіванкою. Звісно, не для влади — російського політика на вокзалі зустрів заступник голови ОДА Олег Торкунов і представники російського консульства. Скрізь і усюди представники адміністрації наголошували, що поїздка Жириновського приватна, тому Володимир Вольфович просить спеціально не запрошувати журналістів. Голова ОДА Віктор Матчук подробиць зустрічі Жириновського не повідомив, сказавши лише: «Ну не можемо ж ми його завезти в поле й кинути». Не кинули — держслужбовці супроводжували гостя протягом всього триденного перебування в області. Сам Вольфович від преси не ховався, з радістю розповідав про свої плани. Після зустрічі на вокзалі Жириновський вирушив у готель «Марлен», де були зарезервовані всі дев’ять номерів вартістю майже 500 гривень кожен. Пообідав гречаною кашею, яку замовляв потім ще декілька разів, млинцями з маком, запив соком і поїхав до обласного архіву, де, як розповідає його начальник Микола Григорук, гостя зовсім не чекали: — Я сидів у своєму робочому кабінеті, аж тут мені кажуть, що під’їхало багато машин. Я виходжу, а назустріч — Жириновський.У нас він подивився на ті документи, про які ми вже повідомляли йому раніше. Зокрема, це списки виборців Костополя, в якому є імена діда Володимира Жириновського — Іцхака Айзека Едельштейна та його дружини, доньки та сина, матеріали про те, що деревообробна фабрика, якою володів Едельштейн, була націоналізована в 1939 році, офіційні документи про те, що фабрика була спалена німцями під час війни. Було помітно, що він трохи хвилювався, коли гортав документи. Володимир Жириновський подарував працівникам архіву декілька сувенірів торгової марки «Жириновський» і випив з ними декілька грамів горілки. А увечері російський гість вийшов прогулятися по Рівному. Послухав про історію міста, подивився на пам’ятник Шевченка, поговорив із кількома молодиками, котрі підійшли до нього, упізнавши відому людину. І отримали за це... бейсболки з написом «ЛДПР». Вже потім Жириновський сказав: «Про місто Рівне я знав. Я в дитинстві книгу «Это было под Ровно» разів п’ять перечитав. Погуляв, подивився — у вас прекрасне місто, я зізнаюся йому в коханні». А ось Костопіль став для Жириновського справжнім відкриттям. Близько одинадцятої години кортеж автомобілів «Ауді» та «БМВ» російського консульства в супроводі автомобіля начальника костопільської міліції Олексія Лозяна в’їхав у місто. Зупинилися біля пам’ятника загиблим у роки Великої вітчизняної війни, до якого гості поклали квіти. Потім «закритий для преси» Жириновський доволі спокійно розповів про мету візиту: — Я приїхав у Костопіль, щоб побачити землю, на якій жили мої дідусь, бабуся, де народився мій батько. Зробив це саме зараз, адже 66 років тому, 16 серпня 1941 року німцями була здійснена операція під кодовим номером «470», під час якої мої дідусь, бабуся, тітка та двоюрідна сестра були розстріляні. Я про це дізнався рік тому, коли отримав всі документи, з’ясував, де вони мешкали, де працювали. Мій батько з братом були евакуйовані в Алма-Ату, де я народився в 1946 році, й звідки вони були зіслані в Польщу. Багато років я шукав корені батька, інформація була плутана — мама моя не знала, звідки він, чи то з Конотополя, чи то звідкись ще. Сорок років тому я приїхав у Конотоп, потім надсилали документи в Польщу і ось нарешті все стало відомо. Тут я хочу побачити могилу діда. Поклавши квіти до пам’ятного знаку на місці масового розстрілу євреїв, де ймовірно поховані його родичі, Жириновський побував на місці, де раніше стояв будинок Едельштейнів. А ось на деревообробному підприємстві «Свіспан лімітед» Жириновському побувати не вдалося — його просто туди не пустили. Треба думати, що після поїздки на батьківщину предків Володимир Жириновський вже не згадуватиме про претензії до України стосовно фабрики його діда — про це він вперше заговорив рік тому, коли відвідав могилу батька в Ізраїлі. Зі слів самого політика, «якщо претензії можуть бути, то лише до німців, які вивозили деревообробне обладнання, а потім спалили фабрику». Хоча приїжджати в Костопіль пообіцяв часто — «костопільчани для мене тепер — рідні люди». Відомий радикальними стосовно України поглядами політик під час усього триденного перебування в Рівному та Костополі зовсім не був схожий на себе телевізійного. Жодних різких заяв, ніяких звинувачень чи претензій, лише цікавість і повна миролюбність. Кожному, з ким Жириновський прощався, він бажав «щастя, успіхів і щоб у вас все було добре», дарував сувеніри, щиро посміхався. І не скажеш, що колись ця людина рвала прапор України та заявляла, що «ніякої України немає, а в Києві повинен сидіти російський губернатор». Чи справді Володимир Жириновський зняв свою політичну маску, чи просто вирішив побути самим собою там, де він нікому нічого не винен і де від нього нікому нічого не потрібно? Швидше за все, тихий єврей Едельштейн, повернувшись із Рівного до Москви, повернеться й до добре засвоєної ролі російського шовініста Жириновського. А що робити?
