Англійський лорд Девід Оуен за свого життя спілкувався з багатьма політиками світу — адже в 70-і роки він був міністром охорони здоров’я, потім міністром закордонних справ Великобританії. Досі він є членом Палати лордів. Як професійний лікар, Оуен не раз помічав, що його колеги і опоненти зі світу великої політики хворі — як фізично, так і психічно, — і це накладає відбиток на їхню діяльність. Про свої спостереження Девід Оуен розповів у книзі «Історія хвороби. Недуги світових лідерів останнього сторіччя».
— Докторе Оуен, коли ви вперше почали звертати увагу на здоров’я політиків? — Це відбулося ще тоді, коли я працював лікарем в лікарні святого Фоми в Лондоні. Мої колеги неврологи і психіатри лікували багато відомих політиків, і я спостерігав, який стрес і напруга супроводжують політичну діяльність. Як асистент, я брав участь в лікуванні одного немолодого політика, що страждав на алкоголізм, і іншого, що перебував у глибокій депресії. І я почав роздумувати, як ухвалюються рішення у владі? Вже потім, коли я став міністром закордонних справ, неодноразово стикався з неадекватною поведінкою лідерів країн, яка приписувалася їхньому хворобливому стану. — З ким, наприклад? — Наприклад, правитель Уганди Амін. Про його звірства ходили легенди — скільки людей стали жертвами його режиму! Під час спілкування зі мною він вимагав, щоб до нього зверталися як до імператора, під час переговорів одягав на себе всі медалі і ордени. Міг сісти на літак і без попередньої домовленості вилетіти на конференцію до Лондона. Мені дзвонили вже з аеропорту Хітроу і повідомляли, що літак президента Уганди незабаром приземлиться. А коли я терміново їхав зустрічати його, виявлялося, що літак розвернувся і летить назад. Ходили чутки, що його поведінка — результат термінальної фази сифілісу. — Вважається, що багато диктаторів страждали від психічних розладів, наприклад, Адольф Гітлер... — Диктаторів зазвичай підозрюють в божевіллі, хоча з медичного погляду такий діагноз поставити можна не завжди. Наприклад, у Мао Цзедуна спостерігався біполярний розлад (іноді це ще називають маніакально-депресивним психозом). Він то впадав у депресію, то перебував в ейфорії. У того ж Гітлера були спалахи гніву, що межувало з безумством, але психіатри діагностують патологію, коли психічний стан робить хворого недієздатним. Гітлера здолали фізичні недуги вже під час другої світової війни. Електрокардіографія в 1941 році показала, що коронарні артерії у нього почали звужуватися, він швидко старішав. У Гітлера розвивалася — хоч і поволі — хвороба Паркінсона. Після замаху на його життя в 1944 році Гітлер почав регулярно вживати кокаїн, що посилювало властиву йому дратівливість і імпульсивність. Але жодної психічної хвороби у Гітлера лікарі не виявили. — А Йосип Сталін? — У Сталіна була явна схильність до параної. Знаєте страшну історію про те, що він наказав розстріляти свого охоронця, коли той необдумано змінив черевики, які давно скрипіли, на нові і налякав вождя своїм беззвучним наближенням? Параноя була ключовою характеристикою його особи, але все-таки не можна назвати це психічним захворюванням. До кінця життя, окрім параної, вождь страждав і від глибоких депресій. Якби такий пацієнт, як Сталін, опинився в наші дні на прийомі в психотерапевта, то йому б, цілком можливо, прописали б антидепресанти, які не тільки вивели б його з депресії, але і зменшили його хворобливу підозрілість. Це могло б врятувати багато життів. — З психічними захворюваннями все ясно, але як впливають на політику фізичні недуги глав держав? — Пригадайте президента США Вільсона. Після Паризької мирної конференції в 1919 році він захворів на тяжкий інсульт, багато місяців пролежав у темній кімнаті, його стан приховували від кабінету міністрів, а всі папери підписувала його дружина. Через хворобу він не зміг умовити Конгрес ратифікувати угоду про створення Ліги Націй. У результаті Ліга Націй була створена в Женеві без участі США. Адже якби сильна держава увійшла до її складу, то, можливо, з’явився б шанс два десятиліття опісля запобігти другій світовій війні. Або візьмемо Джона Кеннеді, який потерпів у 1961 році від поразки під час операції з метою скидання Фіделя Кастро. У цей період йому одночасно кололи гормони через хворобу Аддісона, що викликали стрибки настрою і песимізм, робили ін’єкції цілого коктейлю знеболювальних проти болів у спині, антибіотики проти інфекції сечовивідних шляхів, заспокійливе проти безсоння... Змучений болями президент не міг діяти адекватно. — Ви особисто спілкувалися з радянськими і російськими лідерами. Що можете сказати про їхній стан здоров’я? — За часів холодної війни стан здоров’я членів Політбюро викликав у країнах Заходу жвавий інтерес. Коли мені як міністру закордонних справ належало відвідати Москву, то глава розвідки МІ-6 особисто попросив мене, як лікаря, простежити, а потім прокоментувати стан здоров’я Леоніда Брежнєва — ходили чутки, що у нього рак горла. Ніяких ознак цього захворювання я не побачив, хоча було ясно, що Брежнєв швидко старішає — його буквально носили на руках двоє агентів КДБ. Наступному генсекові Андропову постійно потрібний був діаліз, у нього відмовляли нирки. На похороні Андропова я потиснув руку новому генсекові — Костянтину Черненку. Мене збентежили хрипи, що лунають з його грудей. Хтось поряд запитав: «Що це з ним?». Не думаючи, що я говорю з журналістом, я відповів: «У Черненка емфізема легенів». Наступного дня агентство «Рейтер» вийшло із заголовком: «Доктор Оуен поставив Черненку діагноз емфізема!». І хоча потім виявилось, що я мав рацію, тоді мені довелося ухилятися від запитань журналістів, адже політики (навіть якщо вони у минулому лікарі) не повинні публічно ставити діагнози своїм колегам. Але я вважаю, що старість і фізична неміч трьох генсеків відіграли не останню роль в розвалі СРСР — вони просто були не в змозі керувати державою. — На зміну старим генсекам прийшли молоді Горбачов і Єльцин... — З Михайлом Горбачовим я зустрічався неодноразово. Він був абсолютно здоровий, та він і зараз здорова людина. Бориса Єльцина я дуже поважаю, хоча у нього було багато проблем — і з серцем, і з ногою після невдалої посадки літака в Іспанії. Але він перший з російських лідерів, який чесно і відкрито говорив про свої захворювання. Адже стан свого здоров’я часто приховують навіть лідери демократичних країн — наприклад, президент Франції Франсуа Міттеран багато років мовчав про прогресуючий рак простати, про це не знав не тільки його народ, але навіть його дружина. А особистий лікар підроблював бюлетені про здоров’я президента. Джон Кеннеді багато років заперечував, що хворий на хворобу Аддісона. — У Росії та Англії нині досить холодні відносини. Можливо, в цьому теж є медичне підґрунтя? — Я дуже жалкую про те, що у відносинах Великобританії та Росії відбувся розкол. Думаю, незабаром все повинно владнатися, і наш прем’єр-міністр приїде до Росії. І Путін, і Медведєв — молоді і здорові сучасні люди, у них немає явних фізичних і психічних проблем. Дехто підозрює Путіна в гібрис-синдромі — цей термін означає якусь професійну деформацію, сліпу, ворожу здоровому глузду самовпевненість, презирство до чужої думки, відрив від реальної політичної ситуації. Чим довше чоловік при владі, тим більше шансів, що він «підхопить» гібрис-синдром. На нього страждала Маргарет Тетчер, яскраво виражений він був у Тоні Блера і Джорджа Буша-молодшого під час операції в Іраку. Я особисто з Володимиром Путіним не спілкувався, але мої англійські й американські друзі-політики описують його як розсудливого співбесідника. Держсекретар США Генрі Кіссинджер казав: у нього створюється відчуття, що Путін щиро переймається розмовою і справді слухає чужу думку, не ігноруючи її.
Хвороби політиків під час їхнього правління: Президент США Теодор Рузвельт — астма, гастроентерит, депресія. Невілл Чемберлен — рак кишечнику, подагра. Адольф Гітлер — хвороба Паркінсона. Уїнстон Черчилль — маніакально-депресивний психоз, мікроінсульти. Франклін Рузвельт — поліомієліт, серцева недостатність. Йосип Сталін — атеросклероз, мікроінсульти. Шарль де Голль — аденома простати, атеросклероз. Мао Цзедун — маніакально-депресивний психоз, малярія, застійна серцева недостатність. Франсуа Міттеран — рак простати. Аріель Шарон — вроджена вада серця, церебральна амілоїдна ангіопатія (ураження кровоносних судин в мозку).
