Якщо пацієнт ще дихає, найперше лікарі спитають його про гроші

5813 0

Ми у соцмережах:

Якщо пацієнт ще дихає, найперше лікарі спитають його про гроші

Моралізування на тему доступності української медицини уже видаються недоречними. Про те, скільки коштує візит до лікаря, знають і ті, хто цими послугами уже скористався, і всі інші, бо ж від хвороби ніхто не застрахований. А як почуваються в цій ситуації лікарі? Ігор Кривко, лікар із 25-річним стажем, відверто поділився своїми міркуваннями і щодо фінансування медичної галузі, і спроб чиновників її реформувати. А головне — розповів про те, що найбільше заважає лікареві врятувати хворого, зокрема, в передінфарктному стані.

Ігор Кривко — лікар кардіологічного відділення Рівненської міської центральної лікарні. За відгуками пацієнтів — він дуже хороший лікар. До того ж він єдиний у цьому відділенні, хто робить стентування на подарованому поляками ангіографі. Лікар розповідає, що нині вмирає від інфаркту міокарда не третина пацієнтів, як було у 80-х роках, а 7%, але смертей могло б бути ще менше. У більшості хворих просто не вистачає грошей на лікування. За рік інфаркти міокарда переносять близько 400 рівнян, але операцій у кардіологічному відділенні ЦМЛ роблять не більше 200. Бо лише коронарографія — перевірка судин та пошук місця, де коронарна артерія закупорилася, — обходиться пацієнту у понад три тисячі гривень. Стентування ж (розширення судин за допомогою спеціального стента — пружинки) коштує від 6,5 тис. грн. до понад 20 тис. грн., залежно від розміру та виду стента. Розповідає Ігор Кривко: — Коли доставляють хворого у передінфарктному стані, замість того, щоб негайно везти його в операційну, я заходжу в палату і змушений запитувати, чи є у хворого гроші на стенти. Люди, лежачи із нестерпним болем, коли чують, у скільки їм обійдеться лише одна коронарографія, відмовляються від операції. Якщо має гроші, виписую чек, який родичі повинні оплатити у банку, і лише тоді оперую. Цим хіба має лікар займатися? Нам неодмінно потрібна страхова медицина, яка б дозволяла хворому не турбуватися на операційному столі про вартість лікування. Але держава не виділяє грошей на стентування. А це ж найефективніший у світі спосіб не лише запобігання інфарктам, а й порятунку людського життя. Бо, наприклад, якщо інфаркти не лікувати, від них помирає кожна друга людина, якщо лікувати хворих у неспеціалізованих лікарнях, рівень смертності буде 30%, лікувати лише медикаментозно — 14-20%, а якщо використовувати світові методики (коронарографію та стентування), то лише 2-4% хворих можуть померти. Натомість у нас про це ніхто не дбає. Так, нещодавно прочитав звіт міського голови. 90% усього, що говорив Хомко про розвиток медицини у місті, оберталося навколо стентування, яке ми робимо. Але ж ні міський голова, ні міська рада нічим не посприяли нам. Польща у тисячу разів більше допомогла, ніж Україна. Вона нам вже другий ангіограф, за допомогою якого ми робимо стентування, безкоштовно подарувала і навчила фахівців, як із ним працювати. А до наших депутатів, таке враження, ми говоримо не українською. На жодне наше прохання про виділення коштів вони не реагують. Але ж стан кардіології — обличчя медицини. Бо якщо будь-які інші хвороби можна лікувати за кордоном, що успішно роблять наші можновладці, то з інфарктами їх усіх привозять у місцеві лікарні. А у нас — обладнання з гуманітарної допомоги, стентів та медикаментів нема. Ангіограф працює лише до третьої години — тож якщо хворого привозять після обіду, він на операцію має чекати до ранку. Лабораторії з ангіографами повинні працювати цілодобово, як у Європі. Тоді вони могли б себе окупити, і рівень лікування піднявся б на новий щабель. Але до Європи нам ще далеко. Якщо за кордоном людей з інфарктом зі "швидкої" одразу везуть в операційну, навіть не перевдягаючи, то у нас спершу в палату інтенсивної терапії, а тоді лише, якщо, звісно, хворий може собі це дозволити, — на стентування. Окрім того, ангіограф розмістили в іншому корпусі — тож на операцію хворого веземо через півлікарні. У мене за тиждень три людини померли тільки через те, що я не зміг їх довезти вчасно до ангіографа. Я просив, щоб операційну обладнали у нашому відділенні, проте замість неї зробили віп-палати, які порожні, але якими можна похвалитися перед якоюсь делегацією. На утримання аналогічного кардіологічного відділення у Нідерландах у рік виділяють 12 млн. євро, на утримання всієї міської лікарні Рівного — набагато менше. У світі хворі, які перенесли інфаркт, але яким зробили стентування, за кілька днів повертаються до більш-менш нормального життя. У нас — рахують гроші. Один день для хворого обходиться у 500-1500 грн. Це лише витрати на медикаменти, якими відділення не забезпечене. Замість того, щоб дати нам ліки, нас змушують виконувати плани з виписування рецептів. Паперова робота займає чимало часу, а для чого ми це робимо — не втямлю. Я ж не лікар поліклініки, що маю рецепти виписувати. А мене змушують, а потім змушують хворих йти в аптеки і купувати ці ліки, нехай і за пільговими цінами. Це ж алогічно. Стаціонар мав би мати свої медикаменти. Або ж візьмімо "швидку", яку забезпечують уколами для розрідження тромбів. Коштує один такий — близько 8 тис. грн. Їх би мали вводити людям з інфарктами, аби до серця відновити постачання кисню. Проте вводять препарат лише тоді, коли людину привезуть до лікарні. Тоді навіщо він? Ліпше б за ті гроші купили стенти. Коли чиновники починають вчергове реформувати медицину, мене це лякає. Бо жодного разу вони не запитали думки лікарів, як краще зробити. Інколи взагалі до абсурду доходять рішення, прийняті зверху.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також