Уже кілька місяців родина рівненського бізнесмена Володимира Троцюка живе у страху. З весни співзасновник мережі магазинів з продажу автозапчастин «Власт» не має спокою. До нього додому та до його родичів, у магазини та на станцію техобслуговування автомобілів вже двічі навідувалися столичні правоохоронці. Причиною побоювань бізнесмена за власну безпеку та безпеку рідних стали не тільки ці неочікувані відвідини, а й методи, якими стражі порядку послуговувались під час «спілкування» з ним. Хоча як тоді, так і нині пан Троцюк, перебуваючи в статусі свідка, згідно із законом мав і досі має право на захист.
Сліди діяльності Черновецького чомусь шукають у Рівному Столичні правоохоронці почали активно цікавитися земельною «діяльністю» київського міського голови Леоніда Черновецького та його команди. Увагу міліції та прокуратури привернули кілька чиновників та їхніх знайомих, яких нині підозрюють у можливій причетності до незаконних оборудок з дорогою київською землею. Почались масові обшуки, затримання та допити. Під час цих слідчих дій знову «випливли» на поверхню справи, що певний час як в столичній міліції, так і в Генпрокуратурі припадали пилом. Однією з них є справа про загадкове зникнення приватизаційних документів управління комунальною власністю Київської міської державної адміністрації. Наприкінці березня цього року в Шевченківський райвідділ міліції звернувся із заявою депутат Київської міської ради Петро Іванов, який повідомив, що на проспекті Перемоги в Києві у нього угнали джип «Фольксваген Туарег». Пізніше він також повідомив, що у викраденому автомобілі знаходились приватизаційні документи Київської міської державної адміністрації за 2004-2010 роки. Розбиратись, чому така кількість важливих документів опинилась в автомобілі депутата Київради, правоохоронці не стали. Натомість зосередились на пошуку викраденого автомобіля. І вже за кілька днів у центральних ЗМІ було вказано одразу кілька версій можливої долі зниклого авто. І в кожній з цих версій за дивним збігом обставин фігурувало місто Рівне та назва місцевої фірми «Власт».
Всьому виною дзвінок чоловіка Дорожкіної Наприкінці березня цього року на мобільний телефон рівнянина Володимира Троцюка несподівано подзвонив Сергій Кулєба, чоловік відомої столичної дизайнерки Діани Дорожкіної. Років десять тому вони познайомились у столиці на спеціалізованій виставці. Обидва мали власні СТО та магазини з запчастинами і фарбами до автомобілів. Щоправда один в Києві, а інший — в Рівному. Потім вони ще декілька разів спілкувались. Сергій Кулєба купував у рівнянина автофарби для своїх магазинів. Одного разу приїздив до Ігоря Троцюка. Ця співпраця і сімейне спілкування тривали недовго. — Я, напевно, вже років з п’ять не спілкувався з Сергієм Кулєбою, — зізнається Володимир Троцюк. — Аж раптом напередодні Великодня 26 березня він мені подзвонив. Зважаючи на те, що він чоловік відомої дизайнерки, я зрадів його дзвінку і вирішив, що це стане приводом для того, аби ми могли налагодити дружні сосунки. Спілкувалися з ним хвилин 15. Він розпитував про мій бізнес, про сім’ю. Обіцяв купити у мене для своїх магазинів автофарбу. Згодом з цього приводу ми ще кілька разів говорили по телефону. Якби я знав, що цей дзвінок так дорого мені і моїй родині коштуватиме, взагалі не відповідав би на нього.
У капцях повезли на допит до столиці У четвер 8 квітня на мобільний телефон Троцюка зателефонував невідомий. Представився покупцем автозапчастин і поцікавився, де б вони могли зустрітись, щоб домовитись про деталі. Нічого не підозрюючи, Володимир відповів, що знаходиться вдома, оскільки захворів, і порадив звернутись до одного з магазинів «Власт», продиктувавши номер телефону менеджера. — Це, напевно, телефонували правоохоронці, — робить висновок дружина бізнесмена Світлана Троцюк. — Вони не знали, де Володя знаходиться, і вирішили таким чином з’ясувати. У мене було погане передчуття, оскільки за кілька днів до того за мною і двома синами постійно їздили невідомі, але одні і ті ж самі автомобілі. Таке враження, що стежили за нами. За кілька хвилин після того, як Володимир поклав слухавку, пролунав ще один дзвінок. Цього разу — у двері. Чоловік у міліцейській формі представився дільничним і попросив господаря вийти на вулицю, аби з’ясувати кілька питань. А за хвірткою на нього вже чекали два автомобілі із затемненими вікнами та з півтора десятка невідомих людей, які відібрали мобільний телефон, заламали руки і силоміць посадили в авто. Володимир Троцюк каже, що його три години возили по місту в супроводі автомобілів місцевих правоохоронців, показували фотографії якихось гаражів, що на вул. Соборній, мовляв, вони є його власністю. Також, без будь-яких санкцій, провели обшук на його СТО. Після цього чомусь через Сарни повезли на допит до столиці. Лише згодом Троцюк дізнався, що в цей самий час до столиці на допит поїхав і рідний брат його дружини, на якого зареєстрована фірма «Власт». Щоправда, він у Шевченківському районному відділі міліції був о 21-й годині, а Володимира привезли приблизно о першій годині ночі. Цілу добу ніхто не знав, де знаходиться Троцюк, його мобільний телефон не відповідав. Його дружина змушена була наступного дня звернутись разом із адвокатом до Рівненського міського відділу міліції із заявою про викрадення Володимира Троцюка. — Мою заяву довго не хотіли реєструвати, — каже пані Світлана. — Сказали, що чоловіка забрали працівники міліції одного зі столичних райвідділів, тому підстав для хвилювання немає. Мовляв, як забрали так і відпустять. Лише після того, як втрутився адвокат, нашу заяву зареєстрували. У столичному райвідділі міліції, як стверджує Володимир Троцюк, його протримали майже дві доби без сну та їжі: — В першу ніч у райвідділі до мене нікого не допускали і не дозволяли нікому телефонувати. Лише наступного дня мене почали офіційно допитувати як свідка по кримінальній справі про викрадення автомобіля з документами. Спочатку мене звинувачували у тому, що саме я допоміг пану Кулєбі в Рівному розібрати викрадений ним автомобіль. Потім казали, що я та брат моєї дружини сприяли йому у тому, щоб доправити це авто до Ягодина. Мовляв, вони прослуховували Сергія Кулєби і мій мобільні телефони. Наполягали, що в день викрадення авто він саме мені кілька разів телефонував, їдучи в напрямку Рівного. Змушували зізнатись у тому, чого я не робив. Кілька разів перевіряли на детекторі брехні. Жодних свідчень на те, що я брехав правоохоронцям, прилад не показав. Інакше мене просто звідти не випустили б. Крім того, я переповів їм суть нашої розмови з Сергієм Кулєбою, та мене навіть ніхто і слухати не став. Випустили мене лише у суботу близько обіду. Повернули мобільний телефон, вручили повістку на черговий допит через два дні і сказали: «Нікого не цікавить, що це не ти. Ми все одно тебе посадимо або знайди «Таурег». Тоді тебе як свідка виведуть з цієї справи, а саму справу закриють». На повторному допиті у понеділок розмовляли зі мною в приміщенні Шевченківського районного відділу міліції коректно, в рамках закону. Тоді я надав слідству усю інформацію в подробицях.
Шукали викрадене авто, а вилучили печатки підприємства Тиждень тому, за сім місяців після цих подій, столичні правоохоронці знову прибули до Рівного. Окрім слідчих Генеральної прокуратури та працівників Шевченківського райвідділу міліції, на територію СТО, що на вул. Старицького, 45, увірвалось близько десятка працівників спецпідрозділу «Сокіл». Приводом стала постанова на обшук, завізована суддею Печерського районного суду. — Цей захід лише формально називався обшуком, — розповідає Володимир Троцюк. — Насправді вони самі не знали, що шукають. Спочатку казали, що потрібно знайти сліди переробки викраденого автомобіля, потім вже нібито їх цікавили зниклі разом з автомобілем документи щодо приватизації землі в Києві. Проводили обшук по справі про викрадення авто, а чомусь вилучили мої печатки та штампи, копії договорів з орендарями та опечатали приміщення СТО, паралізувавши роботу підприємства. Повивертали всі шухляди та шафи, порозкидали мої особисті речі. Під час обшуку на станцію техобслуговування пустили лише Володимира Троцюка і кількох працівників станції. Його адвоката попід руки вивели за ворота. Коли ж син Троцюка спробував сфотографувати автомобілі прибульців та людей в цивільному, які залишились поблизу СТО, фотоапарат у нього відібрали. Розпломбували приміщення СТО лише через кілька днів вже місцеві працівники міліції. Володимир Троцюк каже, ще не рахував збитків, завдані йому діями правоохоронців. Головне ж у тому, що він не впевнений у тому, що це сталося востаннє. І додає, що кілька днів тому його знову викликали в обласну прокуратуру для бесіди зі слідчим Генпрокуратури. — Слідчий мені прямо заявив, - каже пан Троцюк, — що я маю знайти викрадений автомобіль. Інакше, пообіцяв, життя мені в цьому місті не буде, а подібні обшуки будуть щотижневими.
Замість післямови Володимир Троцюк досі не може відійти від пережитого. Його вражають методи роботи столичних правоохоронців. Він каже, що з ним як свідком поводились так, як не поводяться навіть з підозрюваними: — Свідків, наскільки мені відомо, запрошують на допит. Я ж до мого викрадення столичними правоохоронцями жодного письмового повідомлення чи телефонного дзвінка не отримував. Зрештою, якби я справді був причетний до викрадення автомобіля з приватизаційними документами, то навряд чи сидів би і спокійно чекав візиту киян. Тим більше, що я можу у будь-який момент залишити межі України. Шенгенська віза досі відкрита. Натомість я не переховуюсь і за першим же викликом з’являюсь для дачі показів. Подружжя Троцюків за порадою адвоката після першого ж приїзду правоохоронців написало скарги на дії працівників міліції до Генеральної прокуратури України, голові Комітету з прав людини у Верховній Раді Карпачовій та міністру внутрішніх справ України. Надійшла лише відповідь з Міністерства МВС. Там у діях своїх підлеглих з Шевченківського райвідділу міліції порушень закону не вбачають.
