Колись їх не запитували, чи вони хочуть виконувати свій інтернаціональний обов’язок, чи ні. Цілими підрозділами солдатів та офіцерів перекидали «на навчання», а літак приземлявся в Кабулі. Прямо з трапа літака вони ступали на афганську землю, щоб повернутися на Батьківщину в цинкових гробах. А тим, кому пощастило залишитися живими, ще й сьогодні доводиться чути «Я тебе туди не посилав» і якось зводити кінці з кінцями, а якщо здоров’я дозволяє — то і приторговувати на базарі.
Всього 3600 мешканців Рівенщини пройшли горнило афганської війни, понад тисяча «афганців» сьогодні живе у Рівному, понад 70 з них на тій чужій війні стали інвалідами. Цієї неділі вони, в річницю виводу радянських військ з Афганістану, знову зберуться до пам’ятника на майдані Короленка і пом’януть своїх загиблих побратимів — 104 цинкові труни привезли в нашу область «чорні тюльпани», а доля ще двох рівнян, які зникли безвісти, і до цих пір невідома. Тепер «афганці» трудяться на «шабашках», офіцери стоять на продовольчому ринку, працюють в охоронних фірмах, хто має хист — займається власним бізнесом. Життя змушує щось робити, «крутитися». Пенсії по інвалідності просто жалюгідні. Є, щоправда, якісь пільги, які доводиться іноді «вибивати». Знижки у ветеранській аптеці встановлені тільки на окремі ліки, найдешевші. І помирають ветерани «локальних конфліктів» від ран ще у молодому віці, залишаючи вдовами своїх дружин та сиротами своїх дітей. Але «афганські» пільги на такі сім’ї не поширюються. Та й тим восьми батькам та сімом вдовам загиблих в Афганістані, які зараз живуть у Рівному, живеться нелегко. — Ми вирішили не скиглити і щось у когось просити, а поки можемо — працювати і допомагати нашим бойовим побратимам, їхнім батькам та вдовам, — розповідає підполковник запасу Петро Шемейко. — А тому торік створили міську громадську організацію захисту сімей загиблих, померлих, інвалідів та ветеранів локальних конфліктів. Живе організація за допомогою меценатів, зокрема, відкрили за сприяння влади маршрут №61 імені воїна-інтернаціоналіста Віктора Красільнікова, частина коштів з маршруту йде нам на рахунок. За неповний рік ми зуміли надати матеріальну допомогу близько сотні «афганцям» та членам їхніх сімей. З розумінням поставилися і в обласному управлінні охорони здоров’я — щомісячно за поданням організації у Клеванському госпіталі лікуються батьки загиблих та учасники бойових дій в Афганістані. Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ.
Прізвища цих воїнів, які загинули в Афганістані, неодмінно згадають цієї неділі їхні рідні та друзі. Всі вони були нашими земляками, всі вони були призвані з рівенських районного і міського військкоматів, і всіх їх було нагороджено орденами та медалями посмертно. Баженов Сергій Миколайович, лейтенант. Балакірєв Валерій Олексійович, майор. Борщ Василь Андрійович, рядовий. Вавренюк Віктор Євгенович, рядовий. Веремчук Микола Анатолійович, рядовий. Гриневич В’ячеслав Сергійович, рядовий. Денищук Микола Іванович, молодший сержант. Євтушенко Олександр Петрович, молодший сержант. Завранчук Олександр Володимирович, молодший сержант. Кирильчук Микола Миколайович, рядовий Клімак Віктор Георгійович, молодший сержант. Красільніков Віктор Іванович, лейтенант. Мартинюк Ігор Віталійович, рядовий. Мельник Анатолій Георгійович, рядовий. Мельник Віктор Володимирович, рядовий. Ніколайчук Григорій Олександрович, прапорщик. Плеван Сергій Тодорович, рядовий. Самолюк Микола Миколайович, сержант. Чечелюк Володимир Георгійович, сержант. Шевчук Любов Тарасівна, службовець РА. Шпудейко Олег Васильович, рядовий. Яковченко Олександр Григорович, єфрейтор.
