У далеку дорогу зібрався завчасно: диктофон, відеокамера, пара шкарпеток, бутерброди... Волонтери з Луцька Микола й Анатолій о 21-й забирають мене поблизу обласної лікарні. Їдемо "Фольксвагеном караваном". Вантажівки з гуманітарною допомогою, які ми будемо супроводжувати, уже рушили з Луцька та Львова. У координатора поїздки Володимира Брички, пастора з Рокитнівського району, уточнюємо маршрут: Слов'янськ, Сєверодонецьк, Рубіжне. Це понад тисяча кілометрів у одну сторону. Війна ще далеко від нашого порога.
Про те, що військові дії близько, починаєш усвідомлювати після Харкова. Зустрічається багато армійських паливозаправників, більше людей з автоматами. В ізюмському придорожньому ресторані свіжі фото гостей — Порошенко, Турчинов, Яценюк. Усі — у камуфляжі. В Ізюмі дочекалися вантажівку із Львова. Виявилося, вона везе кілька адресних передач у 80-ту бригаду, яка дислокується у Луганській області. Довелося змінити маршрут.
У шлагбаум вперлися біля двадцятої. З темряви вийшли чоловіки з автоматами, в шоломах і броні. Пояснили, хто ми і чому приїхали. Зателефонували Богдану з медроти, для якого була передача. З нами він проїхав у розташування бригади. Фар не вмикали. Так само наосліп їхали за нами дві фури. Десантники отаборилися на горбку за селом. Медрота зайняла місце в зруйнованому приміщенні. Це все роздивився уже зранку. А коли приїхали, навіть вогонь не розводили — десантники пригостили холодним чаєм та картоплею з тушонкою з іще ледь теплого казана. Спілкуємося з військовими. Ми — звичним тоном. Вони — приглушеними голосами людей, які знають ціну необережності.
— Після того, як нас розбомбили біля Побєди, відступили сюди. Там лишили намети, польові кухні, майже все. Добре, що встигли взяти генератор, каремати і спальники. Але потрошку відновлюємо все.
— Я у 80-ку пішов добровольцем. Бригада зветься Львівською, але тут хлопці з усієї України. Більшість — із Західної, є з Києва, Донецька, Луганська.
— Сьогодні хмар мало, скоро безпілотники з'являться. Он вже є один. Он ще два.
— Бачиш, внизу два вогні горять? Це школа. Позавчора "айдарівці" там снайпера "спугнули".
— Вночі почуєте команду "Воздух", значить треба ховатися. Бажано подалі від машин. У якусь ямку, або в окоп.
Прокинувся о п'ятій. Біля вантажівок вже зібралися солдати. Спочатку відвантажили іменні передачі, які зібрав і привіз Віктор Гулик із Львівської області. Загалом віз благодійний вантаж: майже двадцять тонн. Іншу вантажівку споряджали на Волині. Привезли харчі, ліки, одяг. Володимир Бричка координує благодійну діяльність своїх одновірців і відправку вантажів. За ці місяці на Донбас відправив більше чотирьохсот тонн гуманітарної допомоги військовим і місцевим жителям зони АТО.
"Настрій місцевих залежить від близькості російських військ", — ділиться спостереженнями Володимир Бричка. Він надавав допомогу малозабезпеченим жителям Слов'янська у відбудові зруйнованих під час бойових дій помешкань. Відправив машину будматеріалів, зібрав бригаду односельців. Але вже більше двох тижнів робітників на Слов'янськ не відправляє. Каже, сепаратисти почали знову піднімати голову, от і не хоче ризикувати. Про місцевих питав і у десантників. "Їхали через село, чоловіків бачили?" — питають, а у відповідь: "Не бачили. Бо воюють. Хтось — в "Айдарі", хтось — за ДНР і ЛНР". А взагалі, кажуть, настрої порівну. У селі ж жінки твердять: "Нам всьо равно, чья власть, лішь би мір і спокойствіє настало". Багато жінок старшого віку біля воріт продають овочі, а чоловіків і справді не видно.
— Як дасть Бог на "гражданку", то на природу довго їздити не буду, — розмовляють між собою бійці.
— Цієї осені я, певно, вже від збирання картоплі "відкосив". Але так накопався тих окопів і бліндажів, що краще б удома гектар поля зорав!
— Чотири дні тому привезли БТР. Діставали звідти трьох хлопців. Тіла — розірвані...
— Якби не волонтери, армія була б "гола, боса, простоволоса". Молодці, що приїхали, що не боїтеся обстрілів, уважуха.
"Поговорив з вами, і ніби вдома побував", — каже 50-річний дядько з Львівщини, який щойно в розмові обіцяв новий Майдан — "за вуха — і об стіну кожного, хто розкрадав армію, державу, народ". І раптом стає трохи сентиментальним: "Отримаєш, буває, малюнок дитячий… а вони ж розуміють, що війна тут... подивишся на них… Ось тому ми тут!".
