Акції протесту сьогодні вже нікого не вражають. Занадто багато народу протестувало останнім часом на великих і малих майданах, аби сприймати всерйоз чергові вимоги тих чи інших борців за справедливість. Лави протестантів на майданах увесь цей час складалися в основному із студентів, які завжди знаходили скільки завгодно вільного від навчання часу, аби протестувати в інтересах тих чи інших політиків. Нині в Рівному студенти протестують по-справжньому, бо протестують «за себе». Хлопці й дівчата з Рівенського інституту слов’янознавства влаштувалися нині зі своїм протестом не на майдані, а всередині гуртожитку, з якого їх виселили. Виселили цілком законно, оскільки увесь цей «інститут» став свого часу плодом купи складних комбінацій, в яких тепер без пляшки не розберешся. Хоча можна все пояснити і просто. Платний «інститут слов’янознавства» зародився в надрах колишнього безплатного інституту культури (тепер факультету «гуманітарного університету») і облаштувався на його території завдяки шановному ректору Руслану Постоловському, який примудрився свого часу очолити одразу два навчальних заклади — державний і приватний.
Акції протесту сьогодні вже нікого не вражають. Занадто багато народу протестувало останнім часом на великих і малих майданах, аби сприймати всерйоз чергові вимоги тих чи інших борців за справедливість. Лави протестантів на майданах увесь цей час складалися в основному із студентів, які завжди знаходили скільки завгодно вільного від навчання часу, аби протестувати в інтересах тих чи інших політиків. Нині в Рівному студенти протестують по-справжньому, бо протестують «за себе». Хлопці й дівчата з Рівенського інституту слов’янознавства влаштувалися нині зі своїм протестом не на майдані, а всередині гуртожитку, з якого їх виселили. Виселили цілком законно, оскільки увесь цей «інститут» став свого часу плодом купи складних комбінацій, в яких тепер без пляшки не розберешся. Хоча можна все пояснити і просто. Платний «інститут слов’янознавства» зародився в надрах колишнього безплатного інституту культури (тепер факультету «гуманітарного університету») і облаштувався на його території завдяки шановному ректору Руслану Постоловському, який примудрився свого часу очолити одразу два навчальних заклади — державний і приватний. Як людина прогресивна, пан Постоловський щиро, а головне, вчасно перейнявся прагненням юнацтва до вищої освіти і зробив усе можливе, щоб у Рівному, заплативши гроші, будь-хто міг стати студентом, ходити на заняття, жити у гуртожитку і одержати диплом із найекзотичнішої спеціальності. Бо сам термін — слов’янознавство — нічого не означає, бо немає такої професії «слов’янознавець». Зате є студенти та їхні батьки, готові заради омріяної «корочки» диплома заплатити за навчання де завгодно. Спроба розібратися у співвідношенні державного і приватного в діяльності Руслана Постоловського призвела минулого року до студентських акцій протесту, які організовували, звісно ж, не студенти. Робили це інші люди, яким не дає спокою те, що, задовольняючи сокровенне бажання максимальної кількості платоспроможних громадян отримати вищу освіту, добродій Постоловський не завжди пам’ятав, що у нього своє, а що — державне. Звідси і виник нинішній конфлікт. Ще торік було прийняте цілком законне рішення про виселення «слов’янознавців» з університетського гуртожитку, де мають жити насамперед студенти університету. Сказати тоді про це майбутнім жертвам виселення пан Постоловський, скоріше за все, не захотів. Бо тоді, додавши до вартості навчання вартість житла не у гуртожитку, частина студентів могла б і не заплатити за наступний рік навчання, обравши більш дешевий варіант просування до заповітних дипломів. Тепер же людей поставили перед фактом. Назад дороги немає: студенти приїхали на оплачене ними навчання. І тепер мусять або додатково трусити мамині гаманці, або протестувати на сходах гуртожитків, де вони сподівались перезимувати. Нинішній протест обманутих студентів-платників мав би завершитись не малозрозумілим компромісом, як торік, а чіткими висновками щодо правомочності каламутного коктейлю з платного і безплатного навчання, в якому дуже затишно почуваються в Рівному новоспечені професори і академіки, які успішно трудяться «на два фронти», державний і приватний. Бо ж двічі отримувати набагато приємніше, ніж двічі платити. Але не буде ніяких висновків. Тому що занадто багатьом у Рівному дуже вигідне перетворення нашого міста на «університетський центр», де за гроші батьків їхніх дітей будуть вчити чого завгодно. І диплом будь-який видадуть. Щодо знань, то говорити про них із постійно протестуючими студентами якось не виходить…
