Найближчими днями ми всі будемо згадувати тих, кого вже немає серед нас. Згадуючи людей, ми неминуче згадаємо і ті часи, коли ці люди були здорові й сповнені сил. Згадавши, побачимо, що минуле, навіть зовсім близьке, виглядає для кожного з нас по-різному. Комусь тоді було добре, комусь не дуже. Звідси і різні оцінки. Це я про те, що бачив сам, про те, чому був свідком особисто.
Найближчими днями ми всі будемо згадувати тих, кого вже немає серед нас. Згадуючи людей, ми неминуче згадаємо і ті часи, коли ці люди були здорові й сповнені сил. Згадавши, побачимо, що минуле, навіть зовсім близьке, виглядає для кожного з нас по-різному. Комусь тоді було добре, комусь не дуже. Звідси і різні оцінки. Це я про те, що бачив сам, про те, чому був свідком особисто. А якщо не був і не бачив? Невгамовні закордонні дослідники нещодавно знайшли-таки літак, на якому загинув відомий французький письменник Екзюпері. Дістали літальний пристрій з дна морського неподалік Марселя. А скільки ще таких самих невгамовних шукає на землі, під землею, на воді й під водою підтвердження чи спростування історичних фактів та легенд аж до того, чи справді існував біблійний Мойсей, який водив усім відомий народ по пустелі, чи цього Мойсея вигадали пропагандисти кілька тисяч років тому. В нашому місті теж є де покопатися. Під землю лізти не треба. Досить зайти до краєзнавчого музею. Не у той відділ, де кістки мамонтів, а в той, де про зовсім недавню історію експонати висять. Не знаю, як у кого, а у мене після перегляду експозиції склалося враження, що я прожив все життя не в Рівному, а в якомусь іншому місті. Настільки музейна експозиція відрізняється від того, що я пам’ятаю, від того, що я бачив, від того, у чому особисто брав участь. Причина такого феномена мені невідома. Може, наказав хтось музейним працівникам перебрехати події десяти-двадцятирічної давності саме таким чином, а може, вони просто із села і складають експозицію про Рівне так само, як про який-небудь Бомбей. Тобто виключно за документами, які їм дали, жодного разу не піднявши голови і не подивившись довкіл. Якщо ми за кілька десятиліть здатні невпізнанно спотворити реальну історію міста, в якому самі ж і живемо, то що говорити про хоч трохи давніші події та людей, які були тих подій учасниками. І нема на це ради, бо так воно є всюди. Історію складають люди, в яких є власні інтереси, смаки та уподобання. Тому вірити історії не можна. Можна читати, вивчати, аналізувати. Але вірити ні в якому разі. Вірити можна лише собі, власним враженням і спогадам. Хоча й вони все частіше зраджують. Чомусь з минулого згадуються майже тільки приємні епізоди. І люди, які були тоді, теж пригадуються добрими і симпатичними. Причому абсолютно всі. Навіть ті, яких свого часу ненавидів. Ненависть минула, спогади залишились. Чомусь світлі й добрі. Певно, так і треба згадувати про все. Бо і нас колись будуть згадувати добрим словом, якого ми не дуже-то й заслуговуємо. Одне втішає — згадуватимуть недовго. Бо пам’ятати всіх — пам’яті не вистачить. Досить з нас Мойсея, Цезаря, Наполеона, Гагаріна і рідної бабусі. Всі інші хай будуть здорові разом із нами.
