Гадаю, що причина цього несподіваного явища одна – війна! Саме вона змінила наш спосіб життя, змусивши багатьох вирушити туди, куди вони ніколи не збирались, і зайнятися тим, чого вони ніколи не робили. А головне – змінилося суспільне життя! Кудись поділися з центральних вулиць «професійні демонстранти», які чи не щодня марширували до урядового кварталу на «протести», а потім заповнювали навколишні генделики, пропиваючи та проїдаючи «зароблене». Менше стало циганів та попрошайок. Зникли туристи, наші та іноземні, які теж були невід’ємною частиною міського життя. Вже третій рік народ на вулицях здебільшого переміщається на роботу та з роботи, не затримуючись для розваг та колективного проведення часу. Вдома якось спокійніше дивитись страшні та тривожні новини.
Але цього замало – людям хочеться відчути себе частиною спільноти, частиною дійства, яке хоч не надовго відносить кудись від щогодинних тривожних новин. І найкраще місце для цього – театр! Не кіно, де майже все як вдома лише екран більше, а зал зі сценою, з якої до тебе звертаються живі артисти. Такі ж самі, як і ти. Бо ж вони теж дісталися до сцени у перерві між повітряними тривогами і поспішають відкланятися після вистави аби повернутися додому до комендантської години. Є щось фантастичне, коли перед тим, як на сцену вийдуть герої класичної італійської опери, в залі оголошують правила поведінки на випадок повітряної тривоги. І у цей момент ми всі рівні – прості глядачі і знамениті актори! А потім починається дійство, яке уносить всіх до іншого світу. До світу, де є любов та страждання, радість і сум, драма і трагедія, музика і гумор! Кілька сотень людей одночасно переносяться у світ де немає війни, а є цікава історія яку так приємно дивитися всім разом!
Тому хочеться ще і ще раз йти до театру і насолоджуватись тим гострим відчуттям живого мистецтва, яке до цього як слід не цінував. Але як ти підеш, коли квитки продані на місяць вперед? А той, що вдасться таки купити, буде на місце, з якого не видно половини сцени? Нічого – послухати теж непогано!
