Причина проста – наші новини і досі, на одинадцятому році війни, є майже точною копією новин нашого ворога. Я дуже хочу але не можу заховатися від щрденних новин про всіляких мізуліних та захарових та інших ворожих персон, які жваво обговорюють мільйони українців. А що? Так було завжди – українські ЗМІ споконвіку дивилися на світ московськими очима. Спочатку за наказом, а потім, після здобуття омріяної незалежності, через зручність. Навіщо мучитися із англомовними текстами коли ось тобі всі світові новини на «общєпанятнам»! Звісно, що наші новинарі «фільтрують базар» передруковуючи ворожі новини. Але це коли йдеться про наші справи. Коли ж мова йде про якусь там Африку ніхто не заморочується – валять чужі новини як свої! Ні щоб подумати про те, що всюди, куди приходять війна і вбивства, точно є рука наших ворогів. І що нинішні злочини в Судані здійснюються тою ж самою зброєю, що й вбивства на нашій війні. І тому я дуже боюся, що світ врешті втомиться від нашої війни і не буде її помічати подібно до того як ми не помічаємо трагедії в Судані. Чому ні?
