Служба на передовій, бойові виходи та порятунок побратима — історію про мінометника зі стрілбату Рівненщини на псевдо Татарин розповіли в обласній поліції:
— Поліцейський пройшов АТО, під час повномасштабного вторгнення декілька разів був на волосині від смерті. Попри всі випробування, він і досі на передовій — продовжує виборювати омріяну Перемогу.
За плечима у 47-річного правоохоронця 22 роки служінню українському народові, з яких найбільше був у підрозділі карного розшуку, а останні три — у черговій частині.
Від початку створення стрілецького батальйону одразу долучився до його лав, адже з дитинства мріяв служити в силовому підрозділі.
Татарин освоїв фах мінометника. Його завдання — підтримка піхоти вогнем, шляхом знищення або пригнічення вогневих засобів противника, забезпечення точних влучань по міцним укріпленням та живій силі ворога.
Під час несення служби на Торецькому напрямку Татарин найбільше запам’ятав свій перший бойовий вихід на позицію:
Нас було четверо. До позиції — пішки понад три кілометри. Крім амуніції з собою був вантаж, а над головою постійно дрони та артилерія — рухатись було вкрай важко
Під час чергового такого виходу на позицію через вітер стрілбатівці не вчасно почули ворожий дрон і побачили його за метрів п’ять:
Варіантів не було: почали стріляти з автоматів. Вдалося збити, але через сильний вибух усіх контузило.
Татарин переконаний: на війні дуже важлива взаємна підтримка й довіра між побратимами. Саме готовність прикрити один одного рятують життя і допомагають вистояти у складних ситуаціях:
Ми перебували на позиції, коли почули по радіостанції про 300-го. З’ясувалося, що знаходимося до пораненого найближче. Разом із бійцями з Рівненщини на псевдо Кіпіш та Знахар вирушили на допомогу. Побратима з Одеського стрілбату із частковою ампутацією ноги ми донесли на ношах до позиції, звідки медевак доправив його до лікарні
Поліцейський каже, що на передовій небезпека чатує завжди, навіть коли здається, що найгірше вже позаду:
Одного разу, ми вийшли з позиції та сіли у бронемашину. Доїхали до певного місця і в думках: все добре, з небезпечної зони виїхали. Проте, за кілька хвилин в транспорт влучив ворожий дрон. На мить, через контузію, всі не могли чітко діяти. Я, у результаті, отримав кілька зламаних ребер та акубаротравму.
Татарин зізнається: страх на війні присутній завжди, навіть для найдосвідченіших бійців:
Ми перебували на позиції, коли передали по рації інформацію про можливий обстріл. Вже за пів години ворог почав крити з артилерії та мінометів. Кожен вибух лягав все ближче та ближче до нашого бліндажу. У цей час нас певно врятувала молитва… зокрема і рідних… Їхня підтримка, мотивація боротися — те, що дає сили триматися і вистояти
Найбільша мрія Татарина — Перемога. День, коли він зможе повернутися додому, обійняти дружину та 13-річну донечку Маргариту… Мріє про прості речі — опинитися у ліжку й відчути тишу…
Саме заради цього — щоб його найрідніші жили у вільній та безпечній країні —Татарин сьогодні тут, на передовій. Кожним своїм кроком та вчинком він наближає мрію про мирну Україну.
