Про свого колегу розповіли в обласній поліції:
– Боєць присвятив служінню українського народові понад 25 років життя. Без вагань долучився до бойового підрозділу, де тримав позиції та рятував поранених після ворожого обстрілу. Нині підполковник поліції продовжує нести службу в стрілбаті, але вже на посаді працівника кадрового забезпечення.
Ще у підлітковому віці Старобільськ знав, що хоче працювати в силових підрозділах, тож наполегливо працював над собою. Закінчивши цивільний ВНЗ, згодом атестувався та став оперативником. Понад 20 років обіймав різні посади у в оперативному блоці та у превенції.
Коли ж формувався стрілецький батальйон він одним із перших залишив посаду дільничного офіцера поліції Сарненського райвідділу та долучився до бойового підрозділу:
У відділі я був найстарший за віком.
Спочатку була всебічна підготовка, а потім — Костянтинівський напрямок.
Нашим головним завданням було разом із побратимами утримувати позиції», – розповідає він.
Поліцейський зізнається, що поруч із ворогом справді страшно й небезпечно. Одну із таких історій він не забуде ніколи.
Ми разом із колегами несли службу на одній із позицій, коли ворог почав активно атакувати нас з усіх видів зброї. Було поранено нашого побратима на псевдо Тіша, а позиція почала горіти. Ми надали напарнику допомогу та почали евакуйовуватись через запасний вихід. Інакше могли й не врятуватись. На щастя, нам вдалося дістатися сусідньої позиції, де пораненого оглянув бойовий медик
Старобільск переконаний, що на передовій надзвичайно важливо підтримувати один одного та зберігати бойовий дух:
Я розумію, що вдома на мене чекають рідні, дружина, діти… Вірю в нашу Перемогу — саме це дає сил триматися…
У листопаді торік частина бійців стрілбату повернулися додому. Старобільск вирішив продовжити службу в поліції на посаді працівника кадрового забезпечення:
Це теж важлива ділянка роботи. Адже й надалі несеш відповідальність, але не лише за двох побратимів, що поруч, а за весь батальйон. Зокрема, й за його укомплектування

Упродовж усього перебування на війні бійця підтримували кохана дружина та двоє синів. Старший, 23-річний Максим, продовжив справу батька та вже кілька років служить працівником карного розшуку. Молодший, 17-річний Матвій, теж планує працювати у правоохоронних органах та вже наполегливо готується до вступу.
Боєць неодноразово був відзначений нагородами та має статус учасника бойових дій. Каже, найбільшою нагородою для нього стане Перемога України.






