Британський нейрохірург — про медицину в Україні

Генрі Марш, 67-річний британський нейрохірург та автор кількох бестселерів, 25 років допомагає українським клінікам проводити надскладні операції на мозку.

Минулого тижня Генрі Марш на запрошення рівненського лікаря Валентина Піонтковського приїхав до Рівного, зустрічався з працівниками обласної лікарні. Розмова була радше мотиваційною для рівненських медиків. Навчатися у британського нейрохірурга ті поки не можуть. Втім, охоче підписували книги п. Марша, яких в Україні вже вийшло дві, та розповідали, що його «Історії про життя, смерть і нейрохірургію» — неначе про них самих. Генрі Марш після зустрічі з рівненськими медиками відповів і на кілька запитань «РВ». — Ви сказали, що вражені рівненською обласною лікарнею. Незвично чути це від лікаря з Великобританії… — Був у багатьох українських лікарнях, тому знаю чудово про стан медицини в Україні. А тут дуже чисто та охайно. Знаю, що недавно деякі відділення були відремонтовані й лікарі навіть давали власні кошти на це, що є похвальним. Спеціалісти лікарні, на перший погляд, хороші, обладнання також виглядає непогано. — Є хоч найменша можливість рівненським нейрохірургам навчатися у вас? — Я вже не працюю повний робочий час у Лондоні, проте досі навчаю. Молоді нейрохірурги можуть пройти шість тижнів інтернатури у моєму лондонському відділенні, ми зможемо навіть їм компенсувати деякі витрати, але небагато. Проте інтерни повинні мати бездоганну англійську, аби добре розуміти, про що йдеться в операційній. Бо лише спостерігати без розуміння мови — марне витрачання часу. Люблю також повторювати, що навчитися робити операцію можна за три місяці, а три роки потрібно, щоб навчитися, коли саме цю операцію потрібно робити, і 30 — щоб знати, коли не робити. — Проте ви також оперуєте і в Україні… — Навчання у львівській клініці залежить не так від мене, як від моїх колег зі Львова. Але я впевнений, що це можливо. Для мене, чия кар'єра підходить до завершення, одне з основних завдань — вчити молодшу генерацію нейрохірургів. Хоча значно простіше самому оперувати, аніж стежити, як це робить асистент. На жаль, в Україні є проблема з тим, що професори не хочуть ділитися своїми секретами. Думаю, це тягнеться з часів СРСР, але цьому потрібно покласти край. Бо йдеться про життя та здоров'я пацієнтів. Також важливо, аби лікарі постійно збиралися, дискутували і критикували одне одного — це краще для безпеки хворих.

— Вас не просили проводити операції і в Рівному? — Ні. Але я й не хотів би розпорошуватися. Роблю небезпечні нейрохірургічні операції, в яких дуже важливим є післяопераційний догляд, тому коли я оперую, мені потрібно знати людей, з якими працюю. Загалом я був би щасливий оперувати у Рівному, але практично — не впевнений, що це можливо. Я приїжджаю в Україну 25 років і полюбив її, незважаючи на всі проблеми. Тутешні лікарі працюють у складних умовах, і я вражений їхніми результатами. Сподіваюся і надалі сюди приїздити, поки буду потрібним. — В Україні медицина — погано фінансована галузь. Оскільки співпрацюєте з українськими лікарнями та медиками давно, можливо, бачите вирішення цієї проблеми? — Фінансування медицини напряму залежить від економічної ситуації в країні. Гроші не ростуть на деревах, а Україна, окрім того, що небагата, ще й втягнута у війну. Оскільки економіка не надто сильна, не можна очікувати дуже хорошої й дорогої системи охорони здоров'я. У цей момент, що вам потрібно робити, — це намагатися працювати якомога ефективніше. Міністерство охорони здоров'я пробує зробити систему ефективною, але зустрічає великий опір медзакладів та лікарів. Один із шляхів вирішення фінансової проблеми також — приватно-державне партнерство. — Можливо, варто було б узаконити оплату медичних послуг у лікарнях? — Залишиться проблема з бідними людьми, а повинна бути соціальна рівність. Ми маємо таку ж дискусію у Великобританії, хоча уряд витрачає у тисячі разів більше коштів на медицину, аніж в Україні. Фінансування галузі охорони здоров'я залежить від податків. Американський політик XVIII ст. Бенджамін Франклін сказав: «У житті неминучі дві речі — смерть і податки». Хочете мати меншу смертність — вам потрібно платити більше податків. А це проблема політична. Особливо в Україні, де влада все ще дуже корумпована. Якби я був українським платником податків, я б, мабуть, ставив питання, чому маю платити податки, якщо вони йдуть у чиїсь кишені, а не на вирішення проблем. — На вашу думку, українські лікарі, отримуючи офіційно невисокі заробітні плати, можуть бути не втягнуті у корупцію? — Не вважаю «подяки» лікарям корупцією. Навіть у нас в Англії лікарям дають алкоголь, шоколад, троянди і гроші (сміється. — Ред.). Дуже важко в Україні бути лікарем і прожити на зарплату, яку платить уряд, але щоб не стати справжнім корупціонером, лікарі повинні мати високі моральні принципи. Головне для лікаря — бути чесним із собою. Зокрема, це допомагає вчитися на своїх помилках та вдосконалюватися. З малою корупцією ще можна миритися, але не з тим, як ті, хто на верхівці влади, крадуть мільйони гривень з українського бюджету. Не вважаю великим злочином, коли лікарі резонно просять за щось заплатити. Але, як на мене, в Україні потрібно раціоналізувати систему медичних закладів і зробити її ефективнішою. У вас забагато лікарень.