Бурштин на єдиних у країні розроблених родовищах у Рівненській області місцеві жителі копають не перший десяток років. Люди почали цим займатися набагато раніше, ніж держава. З кожним роком масштаби цього «заняття» зростають, і нині на розвіданих родовищах не залишилося місця, де б не попрацювали нелегальні старателі. Державне підприємство «Бурштин України» щороку добуває та переробляє близько 2,5 тонни бурштину, в той же час митники на кордоні затримують близько 20 тонн каменю. І це не означає, що затримують увесь бурштин, який вивозять з країни нелегально. Місцеві мешканці стверджують, що так було і так буде, і ніхто не зможе змінити цю ситуацію. Занадто багатьом людям вона вигідна. У старателів надійні «дахи», і ні голова сільради, ні будь-хто інший не насмілиться заперечувати проти того, що відбувається. Хто пробував боротися, тому підпалили будинок.
...Тисячі гектарів землі, на якій раніше був ліс, після «старательських» робіт нагадують марсіанський пейзаж з поваленими деревами над ямами 3-8 метрової глибини, заповненими глинистою сірою рідиною. У ній місцеві «партизани» погрожують утопити кожного, хто насмілиться підійти близько з фото— або відеокамерою. У глибинах цих ям похований не один добувач бурштину, який потрапив під обвал. Працювати доводиться переважно вночі, але деякі не бояться виходити й удень. Про наближення нежданих гостей повідомляють навіть школярі, яких у такий спосіб залучають до праці. Про усі комісії старателі знають ще в той момент, коли вони тільки виїжджають із Рівного. На автомобілі правоохоронців чи інших несподіваних гостей ніби випадково падають дерева, а під колеса потрапляють шипи. Робота інформаторів відповідно оплачується. Просто прийти й спробувати щось добути тут нікому не дозволять, безперешкодно копирсатися в пошуках скарбів можна тільки на власному городі, що, до речі, дехто й намагається робити. Дехто бере дозвіл, скажімо, на копання ставка і, копаючи, «випадково» знаходить там бурштин. Процес видобутку давно механізований: до дизельного двигуна приєднують водяний насос, за допомогою якого вимивають із ґрунту камінь. Щільність покладів бурштину дуже нерівномірна, від 5-10 до 150 грамів на кубометр породи. Місцеві старателі іноді й за тиждень нічого не знаходять, а коли пощастить, за день роботи одержують цілий скарб. Ціна необробленого каменю, залежно від фракції, форми, кольорів і інших показників, на чорному ринку коливається від 30 до 300 доларів за кілограм. Покупець — переважно польський і прибалтійський. Добувачі приїжджають на машинах, і у разі небезпеки швидко вантажать засоби праці й втікають. Часто групи старателів мають при собі й зброю. — Бурштин — це головний біль нашої області, — каже голова облдержадміністрації Віктор Матчук. — Ми маємо бурштин, але нічого з того не маємо, а всі тамтешні мешканці перетворилися на злочинців. Якось я гнався на вертольоті за старими «Жигулями», завантаженими бурштином. Утікач на старій машині летів по бездоріжжю так, як на ралі «Париж-Дакар» нікому й не снилося. Це переслідування закінчилося нічим, я сказав пілоту облишити втікача. Тоді Матчук назбирав жменю покинутого каменю і запропонував Володимиру Мединському, директору підприємства «Бурштин України», щоб він купив його. Але він купити не може: в нашій країні заборонена безліцензійна скупка дорогоцінного каміння у населення, хоча бурштин не відповідає описаним ознакам дорогоцінного. Відтак в Україні немає легального ринку бурштину, навіть лікувальне намисто вартістю 40-50 гривень можна продавати лише в магазинах, які мають ліцензію на торгівлю дорогоцінним камінням. Натомість Польща, не маючи власних покладів бурштину, має єдину в світі бурштинову біржу і диктує усім свою цінову політику. Польське місто Гданськ — така собі столиця з обробки бурштину, тут є тисячі торговельних точок, де можна вільно купити бурштинові вироби. У Гданську виросло не одне покоління майстрів, і вчитися, як треба працювати з цим каменем, їдуть саме туди. У Польщі є безліч спеціалізованих фірм з його обробки, там він не відноситься, як в Україні, до категорії дорогоцінних каменів. Часто місця, де є поклади бурштину, знаходяться у лісах або посадках, куди важко добратися, тому ніякі рейди екологів, міліції, прокуратури й інших установ там практично не страшні. Іноді міліція, звичайно, просто змушена робити рейди. Після кожного відвідування прокурором області Анатолієм Пришком батьківської хати, а він родом з Дубровиччини, оперативники планують рейди, вилучають 15-20 мотопомп, а через тиждень процес видобутку входить у «звичну колію». Головний міліціонер області Ярослав Голомша наводить цифри про кількість порушених справ та накладені штрафи, середній розмір яких становить 510 гривень, але від цього нічого не змінюється. Заборонними методами, кажуть міліціонери, прокурори, лісівники та місцева влада, подолати проблему нелегального видобутку неможливо. Минулого тижня на копальнях побували члени Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики на чолі з головою Анатолієм Стоногою та його заступником Миколою Шершуном. — Ми побачили лише соту частину того, як виглядає несанкціонований видобуток бурштину, — каже Микола Шершун. — Щоб побачити «усю красу», треба було йти пішки по болотах кілометрів чотири, не наважилися. Але й побачене депутатів переконало, адже масштабів цієї катастрофи з київських вікон не видно. Потрібно насамперед легалізувати старательський видобуток та позбавити бурштин статусу дорогоцінного каміння, перевівши його в категорію виробної сировини. Що має посприяти безліцензійній скупці каменю в населення, створенню його ринку з вільним обігом, зупиненню масового відпливу за кордон та розширенню мережі реалізації виробів з бурштину. Щоправда, невідомо, скільки на це піде часу і чи буде нарешті той комплексний закон. Директор підприємства «Бурштин України» Володимир Мединський може показати газетні статті 8-10-річної давності, і за цей час нічого не змінилося. Збільшуються лише площі зруйнованих дикунським видобутком земель.
