Останнім часом усе в Рівному крутиться навколо бурштину. Сонячне каміння, яке могло стати для нашого краю матеріальним благом і економічним локомотивом для розвитку, стало бідою. До 2014 року це була проблема екологічно-кримінальна, після — кримінально-політична.
Юрій Клейнос — «професійний протестувальник»
За часів «злочинного режиму» незаконний видобуток бурштину не мав такого розмаху, як зараз, і контролювався переважно правоохоронними органами. Все змінилось після втечі Януковича. Послаблення правоохоронних органів (хоча в цьому випадку слово «правоохоронних» треба взяти в лапки) та безвладдя, яке тоді панувало в країні, вивели бурштиновий процес з-під контролю.
Відправною точкою, на мій погляд, стало 9 травня 2014 року. В цей день місцеві бурштинокопачі втратили страх та відчули силу. Тоді до Гальбина приїхала група озброєних людей на чолі з нардепом-регіоналом Володимиром Продивусом, нібито для того, щоб взяти під контроль частину незаконного видобутку. Результат — спалені вантажівки, розстріляні позашляховики та заїжджі «гастролери», яких ще довго виловлювали в лісі.
Відтоді стрілянина на Поліссі стала звичною справою. Для боротьби з незаконними старателями неодноразово залучались Національна гвардія та спецпідрозділи. В Інтернеті ви знайдете цьому численні відеопідтвердження. Торік, коли затримували заступника прокурора області Андрія Боровика і правоохоронців, пов'язаних з незаконним видобутком бурштину, забирати затриманих до Дубровиці літав військовий гелікоптер зі спецпризначенцями.
Після виборів 2015 року ситуація ще більше ускладнилась. Бурштинщики практично взяли під контроль місцеву владу. Вони стали депутатами місцевих рад. Тут жодної політики. Депутатами рад, від сільських до обласної, місцеві старателі або ті, хто так чи інакше пов'язаний з бурштином, ставали за списками різних партій — яка різниця?
За три роки війни місцеві бурштинщики озброїлись. Тепер ні для кого не секрет, що у поліських лісах знайдеться не одна сотня стволів різного калібру і типу. Ні, це не зброя, яку привезли ті, хто воював на Донбасі. Багато поліських сіл просто виганяли воєнкомів з повістками. Захищати країну переважній більшості було ніколи — мили бурштин. Про зброю для копачів подбали «добрі люди» з числа тих, хто наживався на кримінальному бізнесі в інший спосіб. Не обійшлося й без допомоги російських спецслужб.
За три роки війни у північних районах Рівненщини українські спецслужби неодноразово виявляли схованки зі зброєю і боєприпасами, закладені аж ніяк не місцевими бурштинщиками. За статистикою СБУ, торік було вилучено близько 1200 одиниць вогнепальної зброї, а за перший квартал цього року — уже майже півтори тисячі стволів.
Було б дивно, якби такою ситуацією не скористався ворог. Ще 2014-го, коли на Донбасі розкачували ситуацію з так званою Новоросією та проходили фейкові референдуми за створення ДНР і ЛНР, в інформаційному просторі почали з'являтись абревіатури РНР і ПНР.
Про Рівненську Народну Республіку, а пізніше про Поліську Народну Республіку писали переважно у коментарях під статтями на рівненських інтернет-сайтах чи у соціальних мережах ВКонтакті та Однокласники. Там було створено цілі групи. До речі, такі самі групи в цих соцмережах було створено й на інші регіони України: Вінницька Народна Республіка, Запорізька Народна Республіка і навіть Львівська Народна Республіка. Щоправда, активні дописувачі там чомусь були здебільшого з Росії. З часом активність згасла, і вже два роки про це ніхто не згадував. Аж до того моменту, коли біля бурштинового регіону раптом з'явився незрозумілий блокпост і незабаром у Рівному відбулися два «бурштинових» мітинги. Блокпост цей швидко ліквідували, а організаторів мітингів затримали і відправили до СІЗО.
Організатором першого, так званого бурштинового мітингу, був Ярослав Гранітний. Той самий, чия участь у революційних подіях 2014-го полягала у позуванні з автоматом перед телекамерами разом із Сашком Білим. Після загибелі останнього Гранітний намагався очолити місцевий «Правий сектор», а коли це не вдалося, очолив у Рівному одну з організацій УНА-УНСО. 2014-го балотувався до Верховної Ради України, щоправда — безрезультатно. Так само, як і до місцевих рад 2015-го.
Раніше Ярослав Петрушин, а саме під таким прізвищем народився «Гранітний», певний час жив у Росії. Там залишились дружина і дитина. 2007-го Петрушин повертається до Рівного, змінює прізвище та стає членом ВО «Свобода». Через деякий час його виключають з партії, і він іде в УНА-УНСО. У лютому 2014-го бере участь у захопленні Рівненської облдержадміністрації. З початком війни переважна більшість бійців «Правого сектора» (до складу якого тоді увійшла УНСО) вирушає воювати на схід. Керівника УНА-УНСО, рівнянина Миколу Карпюка викрадають російські спецслужби, і він опиняється у в'язниці чеченської столиці. Ярослав Гранітний воювати на Донбас не пішов і на певний час зник з інформаційного простору. Працював таксистом. Як вдалося дізнатись з поінформованих джерел, у матеріалах справи СБУ є відомості, що у цей час Гранітний кілька разів відвідував Росію та одну з країн Азії.
Знову в інформаційному просторі він з'являється навесні цього року. Його прізвище згадується в контексті скандалу з таємним зібранням партії «Успішна країна», яку очолює та фінансує Олександр Клименко, колишній «гаманець» Януковича, котрий перебуває нині у міжнародному розшуку. Гранітний з бійцями мав нібито охороняти зібрання. Однак поїхав з місця події щойно там з'явились активісти, ветерани війни та поліція. Сам Ярослав стверджував, що туди заїхав випадково.
Вдруге Гранітний стає «героєм» новин 3 травня. Під стінами облдержадміністрації проводиться мітинг з вимогою легалізувати видобуток бурштину та відставки Петра Порошенка. Щоправда, мітингували не бурштинщики, а старшокласники рівненських шкіл та студенти місцевих коледжів і вишів. Перед тим у соціальних мережах пропонували заробити 400 гривень за участь у мітингу.
Основною «фішкою» мітингу були «стрімери», котрі вели кудись пряму трансляцію дійства. Щоправда, схоже, і це підтверджують джерела, дотичні до слідства, замовники мітингу були не задоволені «картинкою». Тому вже за тиждень, 10 травня, спроба провести мітинг повторилась. Але вже зовсім з іншими дійовими особами.
Цього разу керував процесом Юрій Клейнос. Його можна вважати професійним протестувальником. Пошукавши в Інтернеті інформацію про цю особу, знайдете згадки про його керівництво або участь в антиукраїнських мітингах по всій Україні.
І цей другий мітинг був організований із зовсім іншої публіки. Бурштинщиків серед мітингарів знову не було. Публіка була дещо іншою — молодики у спортивних костюмах з насунутими капюшонами так, щоб не можна було роздивитись обличчя. Все в кращих традиціях Антимайдану і «тітушок». Плакати з вимогою легалізувати видобуток бурштину і відставки Порошенка. А ще у натовпі помічають листівки з незрозумілим гербом, двоголовим орлом та написом «Рівненська Народна Республіка».
Цього разу замовники були задоволені. Російські ЗМІ вибухнули повідомленнями про «Ровенскую Народную Республику» та «Восстание янтарных старателей». Але щось пішло не так…
Працівники Служби безпеки України затримали організаторів мітингу і тих, хто вели онлайн-трансляції цієї постановки. І вони почали давати свідчення. Саме тоді, зі слів затриманих, з'ясувалось, що замовником є той самий Олександр Клименко. А безпосередньо контактував з виконавцями в Україні Микола Дульський, котрий теж значиться у розшуку і перебуває на території Росії.
На основі свідчень Клейноса був затриманий і Ярослав Гранітний. Як стало відомо з поінформованих джерел, у нього було вилучено цілий арсенал зброї: автомати, кулемети, сотні набоїв, снайперська гвинтівка та багато набоїв до них. Сам Гранітний стверджує, що все це знайшов неподалік залізничної колії й збирався здати до поліції.
Серед вилученої зброї був і скорострільний карабін на базі автомата Калашникова, на який у Ярослава був дозвіл. Саме з ним Гранітний позував перед камерами 2014 року. Серійний номер карабіна — 006660.
Зброю конфіскували, Ярослава Гранітного затримали на два місяці, доки йде слідство. Решта затриманих, за словами правоохоронців, активно співпрацюють із слідством. Вочевидь, ця вся історія ще матиме продовження.
У нинішній війні головною зброєю є не кулі та снаряди, а інформація. Саме завдяки інформаційній війні Росія змогла організувати псевдореспубліки ДНР і ЛНР. Саме повідомленнями про «нацистских карателей», «распятого мальчика» і «НАТОвские легионы» мобілізували «добровольців» на війну у східних областях України. Саме страшилками про «киевскую хунту» та «украинских фашистов» тримає під контролем голови росіян влада Путіна. Та кадри з Рівного призначені не лише для внутрішнього «споживання».
Ці кадри покажуть під час переговорів контактної групи у Мінську, під час зустрічі Нормандської четвірки, на переговорах росіян із США. Основний аргумент, який звучатиме: «Україна розвалюється! У них виступають за відокремлення навіть західні області. Ось вам відео на підтвердження…»
Для переконливості можна розпалити ще й збройний конфлікт на Поліссі. Досить однієї провокації з кількома загиблими. У бурштинщиків вистачає зброї, але, на жаль, не вистачає здорового глузду. За шаленими грошима вони не бачать, до чого їх підводять. Так само, як три роки тому шахтарі Донбасу не розуміли, куди їх ведуть ті, хто волає про Донецьку і Луганську республіки.
А влада? Влада, за деякими винятками, схоже, не бачить реальних масштабів загрози. Намагається не помічати «бурштинової» катастрофи, яка насувається на країну. Не лише на Полісся, а й на всю країну. Бо якщо, не дай Боже, тим, хто керує цією бурштиновою анархією, вдасться задумане, то «другий фронт» на Поліссі стане цілком реальним.
І на завершення. Задумайтесь над тим, чому саме Полісся розгойдують? Були ж спроби на Закарпатті, Одещині, Харківщині… Але ті спроби якось припинилися, хоча мали не менший «потенціал». Дозволю собі припустити, що тут має значення географія. Конфлікт у прикордонних районах Волинської, Рівненської та Житомирської областей дасть змогу втягнути у війну ще й Білорусь. І тим самим прив'язати Лукашенка, який все частіше заграє з ЄС і США, до Росії. Скажете — маячня? Можливо. Так само як і те, що п'ять років тому ви назвали б «маячнею» можливість війни Росії проти України.
