Про жоден громадський рух України не пишуть так часто, як про Femen. Кілька сотень молодих дівчат, чий вік рідко перевищує 20 років, розбурхали всю країну. Хто вони, чиї вони, скільки їм платять і чому на свої акції вони виходять топлес — вирішив з’ясувати «Огоньок».
«Хау мач?» Саша Шевченко розливає чай з каструльки — чайника в квартирі, яку вона винаймає ще разом із двома дівчатами, немає. Не вистачає і чашок: «Я тобі в баночку чай наллю, добре? — попереджає вона свою подругу і соратницю Аню Гуцол.— Добре ще, що печиво є — батьки привезли. До цього я тиждень голодувала. Але зате схудла, для зйомок це добре». Аня і Саша — лідери українського радикального жіночого руху Femen. Аня — безпосередній керівник, організатор. Саша — його обличчя, точніше тіло. Саме її найчастіше можна помітити на акціях, які охоче і часто влаштовують дівчата, виступаючи практично проти всього: то Саша увірветься на виборчу дільницю, де голосує Янукович, і, оголившись до пояса, почне скандувати перед натовпом журналістів «Досить гвалтувати Україну!», то Майданом (знову ж топлес) пробіжить — «Україна не бордель!», протестуючи таким оригінальним способом проти жіночої проституції в країні, то у фонтані викупається, обурюючись графіком відключення гарячої води в студентських гуртожитках. Сама Саша в гуртожитках ніколи не жила. Як виїхала з рідного містечка Хмельницького підкоряти столицю, отож вже рік і підкоряє, перебиваючись з хліба на воду. «Хочу розворушити жінок України, зробити їх соціально активними. Ми провокуємо їх, показуємо: жінки можуть. У мене взагалі мета — організувати в 2017 році жіночу революцію. Не матріархат, але близько того. Досить вже відсиджуватися за чоловічими спинами. А гроші... Плювати на гроші. Мене з роботи — я була координатором у мобільному салоні — відразу звільнили, коли побачили в пресі мої фотографії. Начальниця так і сказала: «Раз тобі є чим зайнятися, окрім роботи, то і дуй звідси». І добре. Я готова терпіти і не такі труднощі, тільки б бути у Femen. Громадська діяльність — це моє. Це адреналін, наркотик, майже оргазм». Саша — цінний для Femen кадр, якщо інших дівчат часто треба вмовляти зняти з себе верхній одяг, то Саша готова роздягатися, коли треба і коли не треба. Іноді її навіть доводиться осаджувати: «Груди тут не потрібні, Сашо». Але все одно за такий ентузіазм Сашу Шевченко дуже цінують, і організація оплачує її кімнату — перший поверх, опалення і гарячої води практично ніколи немає, зі стелі ванної звисають сталактити загадкового походження, тисяча гривень на місяць. «На це всі гроші наші майже і йдуть,— пояснює Аня.— Я теж винаймаю квартиру і ще трохи беру грошей собі на їжу». Хоча ходять чутки, що дівчатам хтось щедро відвалює за всі їхні перфоманси, насправді бюджет Femen досить скромний: 600-700 євро на місяць. Спасибі «опікунській раді»: якийсь діджей з Німеччини дає 400 євро щомісяця, а також видавець Джед Санден, власник холдингу KP Media, вносить свої 200 євро. І якщо з Джедом все зрозуміло — фотографії з акцій Femen регулярно прикрашають його видання, гріх не підтримати таких рейтингових дівчат, то чому заморський діджей так перейнявся ідеями радикальних українок — загадка. «Просто я сама така ж безбаштова» — ось і вся відповідь. Іноді дівчатам перепадає дещо і від співчуваючих «друзів-бізнесменів», але найчастіше ті просто безкоштовно напувають їх кавою і надають іноді столик у кафе для проведення «летючок». Та й то це стосується лише лідерів, всього в Києві налічується близько 300 більш-менш активних учасниць руху — на всіх кави не напасешся. «Люди дивуються, коли дізнаються, що в нас немає автомобілів, немає квартир, що пересуваємося ми на метро,— говорить Саша.— Всі думають, що ми тут заробляємо будь здоров! Найпопулярніші питання в Інтернеті, які нам задають: «Чому такий розмір грудей маленький у всіх?» і «Скільки вам за це платять, хау мач?». І якщо на перше запитання ми зазвичай віджартовуємося, мовляв, біля Чорнобиля виросли, або всерйоз пояснюємо, що для тендітної статури маленькі груди — це норма, інакше буває тільки якщо вставити імплантати, то на друге запитання навіть не знаємо, як відповідати. Що взагалі можна довести людям, які не вірять, що хтось може горіти ідеєю, бути революціонером, не зациклюватися на матеріальних благах?». «Є така стародавня приказка: «Гола, боса й у вінку»,— говорить Аня. Інакше кажучи, це визначення дівчини бідної, злиденної, зате веселої й активної, яку будь-які побутові проблеми не турбують. Це точно про нас. Адже український віночок, як і оголені груди, вже давно став візитною карткою Femen».
«Чиї вони?» Femen сама Аня і придумала. Вона теж із Хмельницького, разом із Сашею вони намагалися і там брати участь у жіночій організації — влаштовували жіночі брейн-ринги, клуби любительок літератури. Але розгорнутися дівчатам було ніде, драйву теж не вистачало. Аня виїхала в Київ першою і на свої гроші (вона працювала менеджером) створила новий рух. Він, напевно, так би і загубився в незліченній масі подібних: у Києві мітингують щодня, то тут, то там хтось кричить у мегафон, розмахує прапорами, встановлює намети і влаштовує бійки місцевого масштабу. Допоміг випадок: під час чергового протесту проти відключень гарячої води з плеча Ані сповзла лямка топіка, оголивши її груди. І якщо до цього фотографи, котрі в’яло клацали на мітингах громадян, мало цікавилися Анею та її соратницями, то тут знімки Femen з’явилися мало не у всіх ЗМІ. Еврика! Дівчата зрозуміли, як привернути до себе і своїх акцій увагу. Нині про них пишуть частіше, ніж про будь-яку іншу громадську або політичну організацію. І вже два роки, від самого заснування руху Femen, в Україні намагаються з’ясувати, чиї вони, такі помітні, яскраві, завжди на обкладинках, завжди в центрі уваги. «Це дівчата Тимошенко»,— заявляють одні, очевидно, вважаючи, що в політиці, як і в лазні, жінки окремо. Інші взагалі припускають, що це агенти Путіна, їхнє завдання — дискредитувати, висміяти всю українську політику: мовляв, подивіться, що з цих дуреп взяти, вони ж тільки і можуть цицьки показувати. «Ми незалежна організація,— у тисячний раз пояснює Анна Гуцол.— Поза політикою і поза релігією. Можливо, тому в нас так туго з грішми, адже все тримається на голому ентузіазмі. Та й скажу вам по секрету — тут дуже швидко з’ясовується, хто кому платить. Якби нам платила якась політична партія, то ми б відстоювали її інтереси і «мочили б інших», правильно? А ми мочимо всіх. Наше завдання — змусити державу працювати». Настя Магонова, котра прославилася після акції протесту «Изыди»,— виступаючи проти будь-яких форм патріархату як побутового, так і церковного, вона в українському вінку і набедреній пов’язці «розіпнула» себе на хресті з живих тіл біля національного заповідника «Софія Київська», де напередодні відбувся урочистий молебень Патріарха Кирила,— налаштована ще радикальніше. «Ми — жінки України! — заявляє вона, наче не чай мирно за столом п’є, а на мітингу виступає.— Ми — голос країни. Ми говоримо те, про що інші мовчать. Так, ми привертаємо до себе увагу чим можемо. Але не цеглу кидаємо, не вітрини б’ємо. Просто задираємо майки — на, тримай! Ми даємо їм усім, чиновникам і політикам, проср...тися». Майже вся родина від Насті відвернулася. Як і багато дівчат, одного разу вона почула від батьків: «Ти дурочка? Що ти робиш!». А її дідусь і взагалі вирішив, що онучка потрапила в якусь секту і тепер почне відписувати Femen своє майно. Він вже змінив замки в квартирі на випадок, якщо панянки прийдуть забирати нерухомість.
«Що скаже твоя мама?» Інна теж має прізвище Шевченко й навчається в Університеті імені Шевченка. Приїхала з Херсона, колись вона навіть працювала в Київській адміністрації, у прес-центрі. Її звільнили після акції «Дай портфель!» — у будинку Кабінету Міністрів України вона в чоловічому костюмі висловлювала незгоду з кадровою політикою Віктора Януковича: новий склад Кабміну є найчисленнішим у Європі, однак у ньому немає жодної жінки. «Був у нас задум роздягнутися і показати, що під чоловічими піджаками в нас жіноча білизна,— говорить Інна.— Але не встигли, нас відразу заарештували. Коли я сиділа у «воронку» і наші дівчата почали скандувати «Свободу Шевченко!», я розплакалася. Ось воно, те, чим я хочу займатися. Мене розпирає від бажання йти на прорив». «Йти на прорив» — це сленг і винахід Femen. «По-бабськи намагаємося прорватися туди, куди інших не пускають, а там вже скидаємо одяг і дістаємо плакати». Є ще поняття «водити хороводи», тобто мітингувати в карнавальних костюмах, але не топлес. Найчастіше в районний відділ їх забирають після «проривів». Міліціонери, котрі охороняють офіційний мітинг, відразу попереджають: «Дівчата, тільки щоб без дурниць». Дівчата посміхаються: «Без яких?». Міліціонери червоніють: «Ну... щоб без цього. Щоб не оголялися». Але вони все одно оголюються, їх забирають і штрафують за 173-ю статтею Адміністративного кодексу — на це, до речі, теж заздалегідь виділяється частина бюджету. І хоча в 173-й статті написано про «демонстрацію геніталій», а жіночі груди — це аж ніяк не геніталії, штрафують все одно. Приписують хуліганство — знаходять «свідків», котрі підтверджують, що дівчата матюкалися. А наприкінці протоколу все одно обов’язково, про всяк випадок, додають «Ще й оголювалися». Ось таке життя в Інни, суцільна боротьба. Тому, напевно, у неї, як і в багатьох її соратниць, немає постійного хлопця: «Не кожен хлопець може таке витримати. Нам тут вже телефонував один після того, як його дівчина брала участь в нашій акції, погрожував. Та й не до кохання мені зараз. Я хочу зрозуміти, чого я сама варта, без чоловіка. А то в нас в Україні національна жіноча ідея — вийти заміж до 20-ти, і все. Знаєте, як нас мами, бабусі пресують? Майже кожну дівчину змушують вийти заміж, а то «перед сусідами соромно». Але я мамі так кажу: «Ось у тебе є одна нормальна дочка, моя сестра, ось вона заміж вийшла, дитину народила, нею і пишайся». Втім, тепер з мамою Інна не спілкується: після чергової акції Femen, де Інна оголила груди, та заявила: «Більше не телефонуй мені!». Після кожної подібної акції дівчата вислуховують образи від родичів: «Боже, на що ти перетворилася! У тебе що, у голові зовсім нічого немає?». Інна зітхає: «Спочатку мама вірила, що я просто оступилася, що я більше не буду так. Але що я могла їй обіцяти, якщо знала, що все одно буду? Це моє життя». Є претензії до Femen і у феміністичних організацій. Головна — називайте себе як хочете, тільки не феміністками. І то правильно. Адже дівчата роблять саме те, проти чого виступають феміністки — експлуатують жіночу сексуальність у рекламних, політичних або будь-яких інших цілях. «Моє ставлення до Femen подвійне,— говорить відома українська феміністка і національний гендерний експерт Марія Дмитрієва.— Їхні заяви про неприпустимість легалізації проституції в Україні актуальні. Але обраний ними метод — використання одягу такий же, як у повій, і демонстрація оголених грудей з приводу і без — однозначно не йде на користь громадській дискусії на цю тему. Вони грають за правилами патріархату. Їхнє демонстративне «Україна не бордель» у поєднанні з підкреслено сексуалізованим одягом підозріло сильно нагадує класичне «»ні» значить «так»», що пропонується патріархатом жінці. Саме невідповідність між формою і змістом їхнього месседжу викликає сумнів у щирості гасел, що ними декларуються, якими б протестними вони не були». Активістки Femen поки не визначилися, що на це відповідати, окрім: «Так, я ось така. Вважайте, що я нова феміністка». Спочатку Інна і сама була проти «цицькових» акцій, пропонувала менш радикальні сценарії мітингів, але потім зрозуміла, що тільки «цицьки» і дієві. Інакше ніхто не помітить. «У нас повно акцій, де ми не роздягаємося. Але про них чомусь не пишуть. Тому я буду робити те, що напевне помітять. Моя краса, мої груди — це моя зброя. Я мирним шляхом намагаюся відвоювати свої права. Так, ми дражнимо публіку, це наш стиль. Але наше завдання не тільки вийти топлес, але і підняти проблему — тільки тоді цю проблему почують і про неї напишуть. Знаєте, як багато стало в нашій пресі останнім часом статей проти легалізації проституції, про секс-туристів, що їдуть на Україну, про сексуальне рабство? Це все завдяки нам, адже раніше про це писали так рідко. Раніше нас вважали за дурочок, а зараз ставляться серйозніше. Ми змінюємо щось у країні, і я одержую кайф від цього. Хочу стати політиком, який замінить усіх цих стариків, хочу піти на парламентські вибори в 2012 році». Інні подобається увага, по вулиці вона йде з віночком у руках і в куртці нарозпашку: так помітно майку Femen. Перехожі оглядаються, перешіптуються. Чоловіки підходять: «Так давно мріяв познайомитися хоча б з однією представницею цього прекрасного руху». Інна сміється: «А в Інтернеті вони нас постійно обзивають і погрожують побити. Ось все не можемо дочекатися... Чому така агресія в Інтернеті? Думаю, чоловікам подобаються жіночі груди, але не подобається, якщо жінка при цьому ще й щось говорить. Тому так багато глузувань і образ ми одержуємо в блогах. Зате в реальному житті — бачите, що відбувається? Усі хочуть познайомитися з дівчатами з Femen». І вона стукає своїми каблучками далі, полум’яна революціонерка. Що буде з нею, з усіма ними, цими активними українками, через п’ять, двадцять років? Чим тоді вони будуть привертати увагу до проблем країни? Чи вийдуть вони заміж і тихо роз’їдуться по своїх маленьких містечках народжувати дітей? Чи так само будуть рватися на майдани, щоб щось комусь довести, когось вразити, шокувати? Чи будуть намагатися керувати життям своїх дочок? Чи будуть намагатися змінити свою країну?.. Хто знає. Головне, що поки їм подобається бігти на шпильках кудись вперед, подобається кокетувати з бійцями «Беркута», задирати майки, купатися у фонтанах, піднімати транспаранти, кричати щось голосно, щоб почули, побачили їхню молодість, їхню красу, незалежність. Помітили, що вони є.
