Нарешті мені вдома кабельне телебачення зробили. Не задарма, а все одно приємно. Дивлюсь купу каналів, серед яких і наші попадаються. Коли у черговий раз клацнувши пультом, зустрічаєш посеред десятків іноземних програм знайому вітчизняну картинку, відчуваєш ніби повернувся до рідного села. Побувати приємно, залишатись — ніколи! Але і серед наших телеканалів нові картинки з’являються.
Нарешті мені вдома кабельне телебачення зробили. Не задарма, а все одно приємно. Дивлюсь купу каналів, серед яких і наші попадаються. Коли у черговий раз клацнувши пультом, зустрічаєш посеред десятків іноземних програм знайому вітчизняну картинку, відчуваєш ніби повернувся до рідного села. Побувати приємно, залишатись — ніколи! Але і серед наших телеканалів нові картинки з’являються. Один із нових каналів особливо запам’ятався. Все по-нашому, ніяких російських розваг та серіалів, а ще й у новинах зовсім не те, що на інших каналах. Все було б добре, та одна штука насторожує і тривожить. Молодий телеканал з симпатичними ведучими програм вголос називає свої новини «чесними». А що, хіба бувають нечесні новини? Такого мудрі телепродюсери не стверджують, але розумний глядач і сам здогадається. Якщо на цьому каналі новини чесні, то на інших брехливі. Може, хто в це й повірить. Я — ніколи. Ще з дитинства, коли на танцях у клубі запрошена мною на «шейк» дівчина попереджала, що вона чесна, одразу ж від такої дівчини втікав, пританцьовуючи. Втікав тому, що не зовсім розумів зміст заяви моєї партнерки. Я здогадувався, що натяки на чесність стосуються не способу танцювання, а чогось іншого. В той же час внутрішнє відчуття підказувало, що про свої чесноти, навіть коли вони насправді є, ніхто наперед не попереджає. Нехай люди оцінять, який ти чесний. Це я не стільки про дівчат, скільки про політику. Політики у нас або всі до одного чесні, або навпаки. Теж всі до одного. Коротше — всі однакові. Хто мудріший — примушує себе електорально полюбити якось непомітно. А хто простіший буде — одразу ж кричить про те, який він чесний. Бо якщо сказати про це в кінці, можуть не дослухати. Та це таке, їхні, а не наші політичні проблеми. Я до публічних оголошень про власну чесність і правдивість хочу повернутися. Хлопці й дівчата на новому телеканалі молоді й симпатичні. Їхні політичні спонсори теж далеко не ветерани праці. Тому не пам’ятають вони того, що було в їхньому дитинстві. Бо газет тоді не читали. А по телевізору тільки Штірліца дивилися. А той, хто читав тоді газети і дивився новини, не забув про газету, яка звалася «Правда». За кількістю вміщеної в газеті за багато років брехні ця газета претендувала чи не на чільне місце у світі. А люди, які хотіли знати правду, не читали газету «Правда», а слухали по радіо «Голос Америки». Тепер такі люди не слухають радіо. Вони мають Інтернет. Де теж є своя «Правда». Дивно схожа за тоном і симпатіями до «чесних новин» по телевізору. І «чесний» телеканал, і «правдивий» сайт в Інтернеті критикують одного політика і поки що акуратно агітують за іншого. А так нечесно! Якщо вже правду, то давайте всю і про всіх. Якщо ж ні, то не будьте смішними і називайте свій телепродукт просто «новинами». А щодо того, хто чесніший, ми якось самі розберемось.
