Сьогодні вже неможливо уявити, що двадцять років тому на місці промтоварного ринку на вулиці Замковій були тенісні корти та спортивні майданчики, а на місці так званого «ринку Дикого» мав відкритися практично збудований закритий спортивний комплекс, який органічно доповнював мальовничу зону відпочинку. Нова обласна влада, продовжуючи справу попередників, хоче забезпечити рівнян, і насамперед дітей, належними місту спортивними спорудами. Окрім нового палацу спорту на вулиці Макарова, який поки що існує лише в уяві і будівництво якого займе у разі належного фінансування не один рік, влада вирішила повернутися до перетвореного на ринок спорткомплексу на вулиці Здолбунівський, який, попри свої зобов’язання, Ярослав Дикий і не збирається використовувати за призначенням. Загалом же нова влада має намір максимально звільнити історичний центр міста від ринків, повернувши йому колишню функцію місця відпочинку рівнян.
Нагадаємо, що на початку 1992 року тодішній представник Президента на Рівненщині Роман Василишин видав розпорядження про передачу з балансу Рівненського міськвиконкому кількох об’єктів для завершення будівництва і експлуатації за призначенням на баланс різних приватних структур. Недобудована спортивна школа на вулиці Здолбунівській тоді дісталася ТзОВ «Радуга», власником якого був Ярослав Дикий. Наприкінці липня того ж року Рівненська міська управа, очолювана Іваном Федівим, вирішила продати товариству «Радуга» незавершене будівництва спортшколи. Суперечки щодо оціночної вартості об’єкта закінчилися на рівні 14128 тисяч карбованців, на той час вартості кількох легковиків вітчизняного виробництва. У договорі купівлі-продажу чітко зазначили, що після добудови об’єкта там має бути як ДЮСШ, так і адміністративні й службові приміщення «Радуги» та її структур. Проте вже у червні 1996 року міський голова Володимир Мороз дозволив ТОВ «Радуга» розробити проектно-кошторисну документацію на перепрофілювання незавершеної будівлі ДЮСШ під критий ринок. Наступний міський голова Рівного Віктор Чайка спробував виправити це упущення й зобов’язав Ярослава Дикого компенсувати втрачену спортивну споруду будівництвом пляжних волейбольних полів, спортшколи з веслування на Басівкутському ставу і спорткомплексу на вул. Млинівській. Але зі смертю Віктора Чайки далі будівництва якихось волейбольних полів обабіч ринку Дикого справа не пішла. І ось нова влада знову хоче змусити Ярослава Дикого думати про спорт, а не про свої базарні інтереси, через які вже давно колишня рекреаційна зона Рівного і один з найбільш мальовничих куточків міста перетворився на суцільний базар та сміттєзвалище. Ярослав Дикий і сам кілька років тому заявляв, що не проти спорту, але тільки у випадку, якщо це буде вигідно йому. Казав, що свого часу, мовляв, цілком законно придбав будівлю недобудованої спортшколи, щоб заробляти, і немає особливої різниці, чи це буде ринок, чи споруда для тренувань юних спортсменів. Але як це зробити сьогодні — має думати не він, а влада, яка колись дбала про ринки, а тепер і про здоровий спосіб життя городян згадала. Цю думку підтвердив Ярослав Дикий і кореспондентові «РВ» цього тижня, проте говорив скупими уривками та дуже якось несміливо. Можливо, тому, що поряд з ним було кілька молодих емоційних жіночок, одна з яких, за словами торговців з ринку, вже давно заправляє всіма справами Ярослава Дикого, а йому не дає сказати й слова.
Коментарі Микола Шолудько, керівник ППФ «Аркада», колишній начальник управління містобудування та архітектури ОДА: — Як автор проекту ДЮСШ нагадаю: він був унікальним. Насамперед тому, що на той час можна було будувати тільки за типовими проектами, а ми захотіли за індивідуальним, і «пробивати» це питання довелося аж через Москву. Дозвіл нам дали лише за умови, що ми максимально використовуватимемо традиційні на той час будівельні конструкції, а вже своїми оригінальними їх доповнимо. З завданням ми успішно впорались, більше того, аналогів спортивному комплексу, який почали будувати в Рівному, тоді фактично не було в усьому СРСР. Зокрема, два зали, які можна було трансформувати в один великий. Бігова доріжка з віражами, зал для тренувань на воді на байдарках та каное, достатня кількість необхідних допоміжних приміщень. Одне слово, всі можливості для щоденних занять спортом понад тисячі дітей. Наш проект високо відзначили на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства. Можна довго згадувати про те, що мало бути, але... Коли спортивна школа була збудована майже на 90% і почали завозити інвентар та обладнання, через кілька тріщин в споруді її спершу визнали аварійною, а згодом і продали. Чи можливо сьогодні використовувати приміщення для занять спортом? Гадаю, що так. Але навряд чи варто намагатись повернути її у комунальну власність, бо те, що не має конкретного приватного власника, з часом знову перетвориться на руїну. Краще, щоб колись не добудована ДЮСШ так і залишилась у власності Ярослава Дикого, але за рахунок якихось компенсацій його колишнім затратам на укріплення приміщення та нинішнім перевагам та пільгам від влади, він почав використовувати споруду для спорту, а не для торгівлі. Я неодноразово говорив про це з п. Диким, і він завжди казав, що не проти. Анатолій Юхименко, перший заступник голови облдержадміністрації: — Я в 1990-1991 роках виступав одним із тих, хто був проти передачі спортивної споруди на ринку Дикого з власності територіальної громади області у власність міста. Тому що цей об’єкт будували за рахунок державних капітальних вкладень і область мала його завершити. Але рішення було прийнято на сесії міської ради. Ви знаєте, які тоді в державі відбувалися демократичні процеси. Нас місто просило: «Віддайте нам це майно — ми будівлю добудуємо, зробимо там спортшколу». Після того з’явився покупець, була створена комісія, яка прийняла рішення, що приміщення аварійне. Спортивну споруду мали збудувати в іншому місці — на Млинівській. Василь Берташ в цьому питанні демократичний, а я підходжу більш жорстко. Якщо людина брала на себе зобов’язання побудувати і ввести в експлуатацію спортивну споруду в іншому місці і не виконує його, треба переглянути ті інвестиційні зобов’язання, і якщо вони не виконуються, то повернути власнику ті мізерні кошти, які він заплатив за об’єкт. І якщо на те буде воля громади міста, а ми хочемо провести референдум з цього питання, ми готові надати в іншому місці ділянку під ринок, заасфальтувати її, перевести туди торгові павільйони. Бо на той смітник, на який сьогодні перетворився центр міста, я не хотів би дивитися, і не хотів би, щоб мої діти дивилися. Василь Берташ, голова Рівненської облдержадміністрації: — Те, що сказав п.Юхименко — його особиста думка. Днями я об’їздив усі ринки Рівного. Раніше ніколи не був на базарі Дикого. Коли підряд стоять десять житлових будинків і під’їзд до них загороджений оцими торговими місцями — це жах. А як пожежа трапиться? І хто сьогодні відповідає за все в області, починаючи від бюджету і закінчуючи робочими місцями? Я. Але це не означає, що я сьогодні прийняв рішення, а завтра ринок перенесуть. Це питання не одного дня, року. Треба зібрати архітектурну раду, вивчити, чи можна зробити реконструкцію ринку. До власника довести графік робіт. Нас не цікавить, чи буде він брати гроші в кредит, чи з інших джерел, але до визначеного часу мають бути покращені умови роботи для тих людей, які там працюють. Через тиждень я зберу архітекторів, ми подивимося на генеральний план міста, де чітко визначено, де житлова зона, а де промислова. Не треба подавати це так, ніби я хочу забрати ринок і перенести в інше місце. У місті має бути культурний ринок, який сплачує податки і дотримується усіх норм: протипожежних, екологічних та інших. Я обіцяю, що люди там працюватимуть в нормальних умовах. Володимир Хомко, міський голова Рівного: — Ідею обласної адміністрації прибрати ринки з центру міста я позитивно оцінюю. Гадаю, що з допомогою обласної влади це зробити цілком можливо. Я прибрав би усі ті «шанхаї» в центрі міста і залишив би тільки центральний продовольчий ринок в межах його території. Втім, до цього питання потрібно підійти комплексно. Якщо оминути тему естетичного вигляду міста, лише на ринку Дикого працює півтори тисячі рівнян. Спочатку потрібно вирішити питання з альтернативними торговими місцями для них. Гадаю, що разом з обласною владою ми зможемо значно ефективніше і швидше вирішити ці питання. Уже є кілька цікавих ідей, втім, поки не дійдемо якогось спільного рішення, озвучувати їх не буду.
Від редакції На нашу думку, для повернення спортивної школи спортсменам від влади необхідно лише одне: справжнє бажання це зробити. Маємо приклад Києва, де на території Олімпійського стадіону у дев’яності роки був величезний ринок. Тепер усі ринки столиці знаходяться поза центром міста. Можливо, настав час і нашій владі зробити так само? У неї є для цього усі можливості. Було б лише бажання. Навряд чи сьогодні хтось здатен повірити у те, що Ярослав Дикий раптом вирішить вкласти власні гроші у спорт і відмовиться від приміщення у центрі міста. Колись у це повірила стара влада. Сподіваємося, що нова влада буде розумнішою.
